День четвертий. 20 липня, вівторок. Дощ уночі таки був. Нетривалий і не сильний. Наслідки від нього – як від роси. Все висохло швидко, намети не підмокли. Навіть не з’явилося темних смуг від потоків на сірих стінах каньйону. Іноді подивишся – вони нагадують руїни якоїсь фортеці, придивишся – зодчество природи: то постать якась вгадується, то малюнок у грі світла й тіней, то грот вивітрений. А місцями на схилах самосів кущів видає симетричні мережива. Таки зодчество, а не руїни.
Половина команди о десятій вирушила за два кілометри у Рогізну в магазин.
А тим часом Дністром розгулявся сильний вітер, який, мабуть за годину нас і до Тернавки затяг би. Але вирішили на цій стоянці затриматися години до третьої – раптом таки приїдуть до нас представники влади. Та й щось же треба побачити й крім миготіння берегів. Крім того, графік долання маршруту експедиції випереджається, наступний із запланованих переходів можна розполовинити – іти не до гирла Тернавки, а до Села Субич, і таким чином буде легше із наступним переходом.
Крім того, деякі члени команди вже притомилися.
А в Олега якраз день народження.
Як він зізнався, із свої 26 років пам’ятає лише два-три дні народження, які відзначив тихенько удома. А то все у дорозі, в таборі чи деінде, а у 2005 році – в нашій експедиції на днівці біля села Раковець Івано-Франківської області. На думку Ігоря Іщука, це зумовлено тим, що народився він у день Перуна – день чоловічих змагань, розваг, боротьби, риболовлі.
Членів експедиції в ядучих жовтих футболках у Рогізній першим зустрів якийсь дядько із почуттям гумору: «Хлопці, а ви що по жуках?». Дещо прикупили в магазині, а пенсіонерка Наталія Ількова дешево продала кислого молока і яєць. Та просто подарувала огірки, цибулю, часник, яблука та різну зелень. Частина огірків пішла у салат, частину порізали у розсіл в емальованому відрі, яке узяв у похід Ігор. Ціле відро малосольних огірків у розсолі. Вони потроху доходили, але вже закінчувалися. Смакота.
Сніданок був дещо пізнім, але святковим і щедрим: борщ, смажена риба, салат і консерви, какао.
Вітер змінився штилем, тому, так і не дочекавшись нікого – Павло Довгопол або не отримав доручення від Михайла Желізника, або поставив його в чергу – о третій годині зібралися іти на веслах.
Якраз зустрілися з учасниками комерційного сплаву на байдарках. Це туристи із Кам’янця-Подільського допомагали сплавлятися від Устя до Бакоти кільком громадянам Польщі. Вони пристали до берега на обід.
Сім чи вісім кілометрів із трьох годин по обіді до шести годин вечора ішли на веслах, виписуючи велику дугу Дністра попри лівий берег – по малому радіусу. Зупинятися на перекур нема як – за пару хвилини течія відносить ял метрів на тридцять. Через півтори години з’явився вітер назустріч і підняли вітрила, але галси виявилися невигідними.
На веслах просуватися швидше.
Зняли вітрила, пришвартувалися на перекус і занурилися по шию у воду охолонути – наші тіла-механізми нагрілися до запрівання на складках. Піт заливає очі, пітніють долоні, зволожуючи вальки і набиваючи рідину в пухирі.
Пашу Босенка, що геть «зварився» за веслом, замінив на бакові батько. Той пересів за кермо.
І так о 18.15 пристали на ночівлю, пришвартувавшись не носом, як досі, а цілим бортом до коріння верби на досить крутому, але пологому сосновому березі аж перед самою горою, на якій розташований Субич.
Далі іти – лише через годину чи півтори можна вийти на пологий берег на чернівецькій стороні.
Більше ніколи в цьому поході наші намети не стояли так густо.
Після вечері Михайло Цимбалюк вирішив розвідати місцевість. Від стоянки крута стежка догори на триста метрів. Лісок закінчується за сотню метрів і переходить у широку галявину на косогорі. Через неї до Дністра скочується доріжка, якою до річки можна й автомобілем з’їхати. Півкілометра цією дорогою догори праворуч – і видно околицю Субича, а навпростець за кілометр-півтора – скеля, під якою скельно-печерний скит. Дністер як на долоні, і на око відстань від стоянки до рибальського понтону, звідки до села веде стежка, іти кілометрів два. А до Тернавки, на скільки можна вгадати по обрисах гір, приблизно сім. Аби лиш вітер не зустрічний…
Далі буде...
