15 березня 1941 року ухвалено постанову РНК УРСР 313/107 "Про перенесення обласного центру з Кам’янця-Подільського у Проскурів".
15 березня 1941 року ухвалено постанову РНК УРСР 313/107 "Про перенесення обласного центру з Кам’янця-Подільського у Проскурів".
1937 року з трьох прикордонних округів (Кам’янецького, Проскурівського та Шепетiвського) була утворена Кам’янець-Подiльська область із центром у Кам’янцi-Подiльському. Однак, враховуючи те, що саме Проскурів знаходився на перетині залізничних і шосейних шляхів та мав центральне географічне розташування в регiонi, а також став найбільшим містом в області (у 1939 році він вперше за свою iсторiю випередив за чисельністю населення Кам’янця-Подільського), було вирішено перенести сюди обласний центр.
Яким же був новоутворений обласний центр у вже далекому від нас 1941 році?
Населення Проскурова за даними на 1939 рік складало 37 481 чоловік, з яких українців було 16 536 (44%), євреїв - 14 518 (39%), росіян – 3042 (8,1%), поляків – 2921 (7,8%). На той час ще окремими приміськими селами були теперішні мікрорайони міста – Заріччя, Гречани, Ружична, Лезнєве та Книжківці.
В 1941 році в місті діяло 17 державних промислових підприємств та 21 підприємство промислової кооперації, на яких працювало понад 10 тисяч робітників. Найбільші з них - механічний та цукровий заводи - були у всесоюзному підпорядкуванні. Цукровий завод переробляв близько 8 тисяч центнерів цукрової сировини на добу. Механічний завод виробляв запасні частини до авто- та сільськогосподарських машин, а також деталі устаткування для підприємств коксохімічної промисловості. Діяли також підприємства республіканського підпорядкування (машинобудівний завод, пивзавод, м'ясокомбінат, птахокомбінат, деревообробна фабрика, крупорушка) та обласного підпорядкування (кондитерська фабрика, макаронна фабрика, цегельний завод, хлібозавод, друкарня, вагоноремонтна та граверна майстерні).
Працювало 13 шкіл (7 середніх, 2 неповних середніх, 3 початкових i одна для глухонімих, які до того ж поділялися i за національною ознакою - були українські, росiйськi та єврейські школи), 20 дитячих садків, у яких 262 вчителі навчали й виховували 6300 дітей. Було завершено ліквідацію неписьменності серед дорослого населення.
Кількість медичних закладів зросла до 35, серед основних – 4 лiкарнi, 3 полiклiнiки, 2 пологових будинки, тубдиспансер, вендиспансер та рентгенстанцiя. В них працювало 88 лікарів та понад 200 чоловік середнього медичного персоналу. Лікарні мали 750 стаціонарних місць.
Значні зміни відбулися і в культурному житті міста. В 1941 році шість промислових підприємств мали свої робітничі клуби. Працювали драматичні, музичні, танцювальні та інші гуртки. Діяли 2 кінотеатри, краєзнавчий та санітарно-освітній музеї, музично-драматичний театр, 12 клубів та 14 бібліотек. У листопаді 1940 року було відкрито кінотеатр ім. Чкалова – один із найбільших та найсучасніших на той час в Україні.
Зростаючі потреби проскурівчан задовольняли більше сотні торгівельних закладів міста – магазини, їдальні, буфети та кіоски.
1936 року в Проскурові було організоване міське автобусне сполучення. В 1939 році на маршрутах міста курсувало вже 3 автобуси.
У 1930-х роках фактично було закладено систему комунального господарства міста. У 1929 році введено в дію насосну станцію (свердловини були пробурені в заплаві Південного Бугу) та водогінну мережу довжиною у 16 кілометрів. В наступні роки вона збільшилась у кілька разів. Дала струм збудована в 1930 році електростанція на 500 кВт, потужність якої у передвоєнні роки зросла майже втроє. 1937 року почато спорудження нової електростанції на 3000 кВт. 1932 року введено в дію гарнізонну та громадянську комунальну лазню.
За рішенням міської ради в березні 1935 року створено 28 квартальних комітетів, реорганізованих згодом у депутатські групи з благоустрою. Навколо 132 депутатів, що входили до цих груп, згуртувався широкий актив з робітників, домогосподарок, студентів і школярів. Тоді ж міська рада затвердила заходи, внаслідок реалізації яких силами мешканців міста протягом 1935 –1939 рр. було упорядковано і фактично заново створено парки ім. Коцюбинського та ім. Франка, бульвари на вулицях Дзержинського і Шевченка, закладено Піонерський сквер. Було забруковано десятки кілометрів вулиць і тротуарів, висаджено дерева і квіти. Місто активно розбудовувалось: виросли чотириповерхові будинки для офіцерського складу місцевого гарнізону (так звані ДОСи), у 1939 році введено в дію двоповерховий готель (нині – головний корпус музичного училища), Будинок Червоної Армії (пізніше – Будинок офiцерiв). Водночас, місцева влада успішно знищувала "пережитки минулого". За рішеннями міської ради в 1936 році почали розбирати костьол Св. Анни (остаточно зруйнували його в 1938 році), в серпні 1937 року закрили Собор Різдва Богородиці та "Велику" синагогу, в 1938 – Воскресенську цвинтарну церкву, в 1939 – "Зiнькiвську" синагогу.
14 лютого 1941 року збори партійного активу міста обговорили питання про виконання заходів щодо збільшення виробництва товарів широкого вжитку та продовольства з місцевої сировини. Розглядалося питання про стан комунального господарства міста та його благоустрій у 1941 році. Ставились завдання щодо повного використання виділених державою коштів на благоустрій міста, яких було асигновано в 4 рази більше, ніж у попередньому році. Розгорнулись роботи з розширення водогону, будівництва каналізації, спорудження житла, організації автобусного парку тощо.
Однак, втілити ці та багато інших задумів у життя судилось лише у другій половині 1940-х – на початку 1950-х років після завершення Великої Вітчизняної війни...
Джерело: http://www.khmelnytsky.com/
