Хмельницький портал

Керівник організації, яка внесла цю пропозицію, стверджує: “Симон Петлюра – це символ українського національно-визвольного руху. Крім того, він напряму пов’язаний з історією міста” (цитується за газетою "Місто") . Однак, якщо пропозицію націоналістів приймуть, для Проскурова-Хмельницького це буде жорстокою іронією долі, бо для хмельничан, які ведуть родовід з Проскурова, ім’я Петлюри нерозривно пов’язане з погромом, який увійшов до світової історії як “проскурівська різня”. 90-річні роковини цієї кривавої драми відзначатимуться 15 лютого наступного року.

Цей жахливий історичний факт для міста є не менш знаковим, аніж знахідка останків кількох сотень страчених людей, що були викопані під час будівництва ЦУМу. Перекази про сусідів, порубаних петлюрівськими вояками, ще й досі можна почути від людей старшого покоління. Хроніка описує цю подію так: “Петлюрівський отаман Семесенко (22 років), що стояв під Проскуровом, віддав наказ своїй Запорізькій бригаді перебити єврейське населення. Наказ говорив, що, “поки хоч один єврей буде у нас в Україні, не буде у нас спокою”. 5 березня (15 лютого за новим стилем – ред.) уся бригада розділилася на три партії, кожна при “офіцерах”, увійшла до міста і стала бити євреїв; заходили до будинків і вирізали, іноді поголівно, цілі сім’ї. З ранку до вечора перебили 3000 чоловік. Лише одного було вбито кулею – православного священика, що намагався зупинити звірство; решту було зарізано... Через кілька днів Семесенко став вимагати від міста 500 000 рублів, після чого віддав наказ, у якому дякував українським громадянам за тепле ставлення до національного війська, яке проявилося у добровільній пожертві півмільйона на потреби бригади”. Інші джерела наводять дещо менші цифри: 390 чоловіків, 309 жінок, 76 дітей, 500 поранених. Але знову ж таки згадують про “викуп” за припинення вбивств.
Відзначають самовідданість гласного (депутата – ред.) міської думи Верхоли і проскурівського комісара Тарановича, які стали на заваді вакханалії.

Щоправда, сучасні історики стверджують, що миротворцем став саме Симон Петлюра: він припинив хвилю різні, особисто прибувши до Проскурова та роззброївши частину Семесенка, і жодної відповідальності за погроми особисто не несе. Інші ж зауважують, що від Проскурівської різанини до петлюрівського наказу про припинення масових вбивств пройшов не один місяць, і що, заплющуючи очі на погроми та грабунки, командування Директорії мало можливість не надто сушити голову щодо матеріального постачання своєї напівпартизанської армії. Є й такі, що, спираючись на свідчення очевидців, стверджують: Симон Петлюра під час погрому особисто перебував у Проскурові та не заважав воякам, керованим підлеглим йому отаманом, робити свою справу.

Безпосередні свідки тих подій, мабуть, не сприймали всерйоз аргументів щодо миротворчої ролі Петлюри у приборканні його ж власної армії. І саме колишній мешканець Проскурова, понад десяток рідних якого було забито у ті дні, натиснув гачок пістолета, увірвавши життя Головного отамана УНР на одній з вулиць Парижа. Беззаконня породило беззаконня. Втім, французький суд, взявши до уваги аргументи адвоката і свідчення, які той зібрав у Проскурові, виправдав вбивцю. Ось і ще один ланцюжок, який “напряму пов’язує з історією міста” Симона Петлюру.

За таких суперечливих обставин вулиця Петлюри буде вічним каменем спотикання на хмельницькій мапі. Бо ж, попри його значення у становленні України як держави, щодо конкретного міста Хмельницького його роль досі не є з'ясованою до кінця. У Хмельницькому вже є приклад вшанування людей, які залишили кривавий слід в літопису міста. Евфимій Сіцінський, якого називають найавторитетнішим дослідником історії Поділля, писав про наш майбутній обласний центр: “При королі Стефані Баторії Проскурів зробився містечком. Згодом містечко Проскурів увійшло до складу королівських маєтків і часто зазнавало спустошень від козаків і татар. Під час козацьких воєн Проскурів був зовсім спустошений”. Частина єврейського та польського населення серед проскурівчан була чималою аж до другої половини ХХ-го століття, тому козацька концепція “різати ксьондзів та євреїв” знаходила тут широке поле, аби розмахнутися шаблею. Хоч і пишуть нині деякі місцеві літератори, ніби у XVII-XVIII столітті "крім українців, тут компактно проживали і євреї та поляки" (Хмельницький-Фотоальбом, 2002), насправді у той період було навпаки: крім євреїв та поляків, у Проскурові компактно проживали ще й українці. Тобто збройна агресія визволителів містечка етнічно була спрямована проти більшості його мешканців. Інші джерела кажуть: “Під час українського повстання проти польського панування 1648-1654 р.р. містечко було повністю знищене козацькими загонами на чолі з М.Кривоносом і Д.Нечаєм”. А у 1981 році (тобто за часів, званих “тоталітарними”) іменами Максима Кривоноса і Данила Нечая у цьому місті назвали вулиці...

< Попередня