Св. Покровський кафедральний собор м. Хмельницького. У 1920г. був перебудований з каплиці над офіцерським склепом у церкву. Після закриття Св. Різдва – Богородичного міського каф. собору служив як друга кафедра вінницьких єпископів. Розібраний в 1988г. при будівництві нового собору.
Останки військових знайдені під час земельних робіт по реконструкції опірної стіни на території Хмельницького Є.У. УПЦ (багато з них мали кульові та рубано-колоті поранення, серпень 2005 р.). Останки були відспівані чином панахиди по православному обряду архієпископом Антонієм, та заново поховані у великій дерев`яній домовині біля собору.
Ті з них, хто вмирав від ран, удостоювалися церковного похорону на старому міському кладовищі (нині територія Хмельницького Єпархіального Управління УПЦ и Св. Покровського кафедрального собору, при його будівництві у період з 1988 – 91гг. було вилучено багато останків солдат та офіцерів царської армії з слідами важких поранень). Влітку 2005 р. при реконструкції опірної стіни біля Покровського собору знову було вилучено велику кількість останків із слідами поранень.
У першій пол. 19ст., над одним з таких офіцерських захоронень була споруджена каплиця, а в 20-е роках 20ст. до неї прибудували вівтарну абсиду. (Так почалася історія Св. Покровської церкви, яка в період богоборчих гонінь, після закриття Св. Різдва – Богородичного кафедрального собору в 1964 р. і скасування Хмельницької єпархії, служила другою кафедрою Вінницьких архієреїв ) [2, с. 145. ].
Час йшов, Проскурів виріс, тому старе кладовище з каплицею опинилося в межах міста, приблизно в 1865 р. воно було закрито та відкрите нове за Фельштинським переїздом (нині цей переїзд закритий, знаходиться в районі центрального міського речового ринку, перехрестя вул. Кам`янецької і Толстого ). Це більш нове кладовище проіснувало близько ста років. На ньому також покояться останки захисників Вітчизни 19 – 20ст. [3, с. 11.].
(Окрім поховань військових, різночинців та ремісників, є могили осіб духовного сану і простолюдинів. Багато поховань просто стерлися від часу).
Могила генерал-майора Аркадія Івановича Картамишева
Так, на початку 90-х років 19ст. по указу Імператора Миколи II, завдяки початку гонки озброєнь та стягування Австро- Угорських військ до кордонів Російської Імперії, з північного Кавказу були передислоковані відбірні російські дивізії, які проявили себе в війні на Кавказі – придушенні повстання Шаміля і у Кримський війні. Цей період добре описаний у романі О. Купріна « Поєдинок », сам автор проходив офіцерську службу у 56-му Дніпровському піхотному полку [1,с.28.].
Так, одним з персонажів « Поєдинку» є невідомий офіцер- поручик Назанський [9, с. 438, 439, 441- 458, 456].
Таким чином, з малої прикордонної залоги до кінця 19ст. виріс великий військовий гарнізон, у якому розташовувалася 12-та артилерійська бригада, 12-я піхотна дивізія та багато інших військових з`єднань, які прославилися у різних військових кампаніях 18 – 19ст. Недавно, в ході архівної роботи, було встановлено, що вірогідно, прототипом цього персонажа послужив Генерал – Лейтенант Іван Миколайович Назанський, його останки були знайдені у 1994 р. в цвинтарному склепі, під руїнами каплиці [4,арк. 193].
Акт обстеження стану каплиці, 1936 рік
З розповідей місцевих жителів, саме він був командиром бригади яка прибула з Кавказу. В розмові старожилів, північна частина мікрорайону Дубово, де дислокувалася дана бригада, до сих пір називається « Кавказом». Це дає підґрунтя вважати генерала Назанського засновником військового містечка і двох полкових церков у мікрорайоні Дубово [9, c. 475, 543, 553-560]. Близько 1897р. генерал Назанський помер та був похованим на міському кладовищі. Згодом, над його склепом була споруджена каплиця. На цьому кладовищі є ще два генеральських поховання : ген. майора А.І. Картамишева и генерал-майора Петра Аркадієвича Троіцького, (“награжденный 6 орденами и бриллиантовым перстнем с вензелем Высочайшего имени”) останній є учасником Кримської війни та кампанії на Балканах 1879р., приходиться дідом відомої письменниці – дисидента Ірини Головкіної - Римської – Корсакової, авторки роману про білу армію «Побежденные» [8, с.3.].
Також є два поховання часів І Світової війни: могила двох руських льотчиків, які у 1915р. повертались з розвідувального польоту у районі Підволочиську, із згадок старожилів міста, вони попали у сильну грозу та розбилися в пригороді м. Проскурова (імена не збереглися).
Недалеко від пам`ятника двом загиблим льотчикам знаходиться поховання протодиякона проскурівського кафедрального собору Климента (Кучаровського). В день його мученичеської кончини – 15 лютого (свято Срітення Господня), служиться заупокійна літія, також члени місцевої єврейської громади «Техія» навідують його могилу та кладуть вінки, лишаючи після кожного навідування могили каміння по єврейському звичаю. Так в 2004 р. в єврейському секторі старого міського кладовища, при проведенні траурного мітингу біля братської могили жертв погрому 15.02.1919 р., представникам УПЦ запрошеним на мітинг - члени єврейського благодійного фонду «Хесед – Бешт» показували відреставрований пам`ятник «жертвам єврейського погрому в м. Проскурові», в одній з ніш якого був вставлений вилитий бронзовий барельєф протодиякона Климента.
Слід також сказати про те, що на алеї праведників (цадик) миру в Єрусалимі в честь соборного протодиякона Климента (Кучаровського) був посаджений кипарис. Цей випадок у практиці юдаїзму безпрецедентний, коли цадиком визнаний клірик християнської Церкви. Одночасно ж, сумно, що могила цього, у минулому клірика Подільської єпархії зараз знаходиться в незадовільному стані з-за недостатку коштів, тому у найближчий час потребує серйозної реставрації, хоч члени приходської громади УПЦ встановили втрачений раніш надгробний хрест, але це тільки тимчасовий захід. У подальшому планується поставити пам`ятник на його могилі.
Зразу ж одночасно, з лівої сторони від могили зі склепом ген. майора П.А.Троїцького є поховання дивізійного лікаря тієї ж 12-ї піхотної дивізії Павла Михайловича Воскресенського, який в найважчих умовах військового часу і далеких походів царської армії спасав життя солдат та офіцерів, а в мирний час, боровся за здоров`я не тільки військових, але й місцевого населення. Слід відмітити, що згідно надписів на могильних памя`тниках середній час життя як генералітету, так і офіцерів, дивізійних лікарів майже не перевищував 55-65 років. Це пояснюється з одного боку, як важкими умовами гарнізонного життя у той час, так і наслідками поранень під час участі в різних військових кампаніях.
За архівними даними, в 1936 р. внаслідок закриття всіх церков в м. Проскурів богоборчою владою саме тут теплилася лампада Православ`я. В минулому настоятель Різдва – Богородичного собору престарілий протоієрей Євгеній Акаловський в цій каплиці регулярно здійснював богослужіння [4, с. 206, 195,196.]. Іноді приходилось служити отцю Євгенію взагалі під відкритим небом [7, с. 82,86.], за що нерідко був переслідуваний властями. Тому є доказ того, що канонічне Православ`я в м. Проскурові, незважаючи на шалений опір богоборчої влади, було збережено до 1941г. [6, с. 275.], коли розкольницькі групи «живоцерковників» и «самосвятів» закінчили своє існування на більшій частині територій СРСР вже до середини 30-х років [5, с. 254 – 257. ].
Могила англійського офіцера лейтенанта бронетанкового з`єднання (Armoured Car Division) АНТАНТА Віктора Лоуренса Эдвардса, під час серпневого відступу Керенського у серпні 1917 р. в пригороді м. Проскурова він обгорів в бронемашині, разом з нашими воїнами захищаючи місто від вторгнення німців. Помер від опалень в шпиталі Проскурова (похований в католицькому секторі старого міського кладовища). В 1991 р. членами військово-історичного клубу була знайдена його племінниця у Великобританії.
В 1953 р. рядом з генеральським склепом був похований в цій ж каплиці єпископ Камя`нець–Подільський и Проскурівський Анатолій (Буссел). Але в 1964 р. старе міське кладовище було закрито, через активну індустріалізацію і будівництво в м. Хмельницькому, воно опинилося в оточенні новобудов. Так охорона з кладовища була знята, и с тих пір склепи й пам`ятники цього кладовища до сих пір періодично по-звірячому розграбовуються.
Через 20 років після закриття кладовища, Руська Православна Церква вела активну роботу з підготовки до Ювілею 1000- річчя Хрещення Русі. В 1984 р. у м. Хмельницький прибув Архієпископ Вінницький и Хмельницький Агафангел (Саввін).
Ціллю приїзду Владики було рішення питання про можливе повернення Церкві, закритого в 1964 р. Різдва – Богородичного кафедрального собору та ін. культових будівель, які колись належали РПЦ до знаменної дати. Відомо, що в ході свого візиту Владика Агафангел був ознайомлений з цвинтарною каплицею, та в ході розмови з місцевим духовенством він сказав, що не погано було б прибудувати до каплиці вівтарну абсиду и в м. Хмельницькому був би ще один міський прихід. Але після від`їзду Владики Агатангела, по вказівці когось з місцевої влади каплиця була зруйнована за ніч.
В 1993р. створилася Хмельницько – Шепетівська єпархія. Незабаром, в 1994 р., з благословення Єпископа Хмельницького и Шепетівського Антонія, з-під уламків каплиці були эксгумовані останки єп. Анатолія (Буссела), та в свято Преображення Господня вони були урочисто перенесені й поховані біля стіни нового Св. Покровського кафедрального собору.
В 2003 р. була створена громада УПЦ, в її склад ввійшли члени Спілки ветеранів Афганістану, ветерани ВВВ и офіцери РА. Через те, що старе кладовище унікально як історична пам’ятка міста, ця громада ставить за ціль у межах історичних межах цього цвинтаря побудувати храм – некрополь Св. Вмч. Дмитрія Солунського приурочив його пам`яті захисників Вітчизни усіх часів, а також за свій рахунок підтримувати належний стан пам`ятників та порядок на цьому кладовищі, створивши з часом, своєрідний історичний музей пам`яті під відкритим небом.
Матеріал підготував Протоієрей Сергій (Причишин).
Використана література:
1. Управління культури обласної Держ. Адміністрації , Хмельницький Обл. Краєзнавчий музей, О.В. Чернишов:
“Забуті сторінки історії: Проскурівська залога в кінці 19 – на початку 20ст.”/Хмельницький/ 1993.
2. Прот. М. Ровінський, Прот. О. Миханчук : “Православіє
на Поділлі” Кам. Под. 1995.
3. Управління культури обласної Держ. Адміністрації, Хм. Обл. Краєзнавчий музей, Л.О. Тимофєєва: “Планування, забудова та економічний розвиток Проскурова в 19 – на поч. 20століття”/Хмельницький/1993.
4. Хмельницький Обл. арх., ФР – 1211, оп.3,спр. 15: “Переписка Уповноваженого із справ культів...; Акт обстеження цвинтарної каплиці”, м. Проскурів, 1936.
5. Д. Поспеловский : “Православная Церковь Руси, России и СССР” ББИ Св. Ап. Андрея, Москва, 1996.
6. Хмельницкий Обл. арх., Ф – 338,оп.21, д. 80: “Переписка уполномоченного в делах РПЦ... за 1944 – 1967”.
7. Хмельницький Обл.архив, ФР – 1211, оп.3, д. 25 : “Письмо протоиерея Евгения Акаловского референту по культам”, 1936.
8. И. В. Головкина - Римская – Корсакова : “Побежденные”, ист. серия “Роман – газета ” № 9, Гос. Ком. Воен. Издат., Москва, 1992.
9. А. Куприн : « Повести и рассказы; Поединок »
Посилання за темою:
З цвинтаря зникають дерева (фото)
На міський цвинтар повернеться пам'ять
Сподобалась стаття? Розкажи друзям!
| < Попередня | Наступна > |
|---|
