Хмельницький портал

До 1962 року м. Хмельницький був єдиним обласним центром України, який не мав жодного вищого навчального закладу. За клопотанням керівників міста та області в Хмельницькому відкрито загальнотехнічний факультет Українського поліграфічного інституту їм. Івана Федорова (м. Львів). Заповітною мрією викладачів факультету було створення в місті сучасного вищого технічного навчального закладу. Тому весь нечисленний колектив не шкодував ні сил, ні часу для досягнення такої мети. При цьому він постійно відчував справді батьківську підтримку місцевого керівництва, директорів промислових підприємств, студентів, ректорату поліграфічного інституту. Розвивалася економіка міста й області, розбудовувалися великі машинобудівні заводи (ковальсько-пресового обладнання, термопластавтоматів, «Трактородеталь»), заводи радіоелектронної та електротехнічної промисловості (радіотехнічний, конденсаторний, трансформаторних підстанцій). Ці та інші підприємства відчували велику потребу у висококваліфікованих спеціалістах.

Вже з перших днів існування факультету широко і з перспективою на майбутнє велись роботи з обладнання нових лабораторій та облаштування інституту. Так, у перший же рік моєї роботи на факультеті (1963 р.) декан факультету С.М. Ганжуров доручив створити три лабораторії: теорії механізмів і машин, деталей машин та основ взаємозамінності. І вже через два роки, маючи другий навчальний корпус, ми створили ці три лабораторії, які майже не відрізнялися від сучасних, (крім кабінету деталей машин). Або інший приклад, який стосується створення інститутської бібліотеки. Мало хто знає, що перші книги до бібліотеки були безкоштовно передані поліграфічним інститутом. Я мав доручення здійснювати кураторство над комплектуванням інститутської бібліотеки. Коли ж поцікавився в Семена Михайловича Ганжурова, на яку спеціальність орієнтуватись, він без вагання відповів: "Технологія машинобудування, металорізальні верстати та інструмент" (ТМ). Так виникла ідея створення механічного факультету, яка послідовно, крок за кроком, втілювалась у життя. Ми пильно слідкували за всіма виданнями навчальної та наукової літератури, яких однак було замало. Тоді звернулись за допомогою до всіх вузів України, і вже через деякий час нам почали надходити посилки з потрібною для нас (літературою особливо допомагали львівські вузи). Коли було відкрито денне навчання, то проблем з навчальною і науковою літературою майже не існувало.

Цікаві події і люди завжди запам'ятовуються, як, наприклад, наші перші студенти, або, як ми їх називали, "лисі". Більшість із них були старшими від нас, викладачів. Але як вони тягнулись до знань! Студенти з повагою ставились до нас, дбали про матеріальну базу факультету (не писали на стінах і столах, не «тягнули» з лабораторій прилади і кольорові матеріали, а, навпаки, вишукували для інституту матеріали, прилади, інструмент). Хоч навчалися за вечірньою та заочною формами, всі десь працювали, але вважали себе в першу чергу студентами, організували нестатутну комсомольську організацію, проводили значну виховну роботу, вечори відпочинку. Яка ж була радість для всіх, коли колективу факультету запропонували вийти окремою колоною на першотравневу демонстрацію! При цьому треба мати на увазі, що ті перші студенти працювали в основному керівниками підприємств.

У 1965 році колективу факультету довелось пройти серйозне випробування на зрілість, щоб не піддатися спокусі пропозиції ректорату Київського інженерно-будівельного інституту про відкриття на базі нашого факультету на перших двох курсах денної форми навчання з далеко не популярних спеціальностей. Тоді ми надовго перетворились би в неповноцінний додаток столичного вузу. Місцеве керівництво і частина викладачів майже піддались такій пропозиції (на безриб'ї і рак - риба), але більша частина на чолі з С.М.Ганжуровим виступила проти ще й підключила керівників промислових підприємств, від імені яких було підготовлено звернення до обкому партії і Центрального Комітету КПУ, в якому, враховуючи специфіку регіону, обґрунтовувалась необхідність створення повноцінного технічного вузу. До такої думки дослухались і вже в 1967 р. був створений на базі філіалу поліграфічного інституту Хмельницький технологічний інститут побутового обслуговування зі збереженням спеціальності "Технологія машинобудування, металорізальні верстати та інструмент" (!), набір студентів на яку розпочався ще в 1965 році. Це була наша перемога, якою ми дуже пишались.

А далі нас чекала тяжка й клопітка робота з розбудови інституту: будувались навчальні корпуси, студентські гуртожитки, житлові будинки для викладачів і співробітників, формувався колектив інституту. Особливою проблемою стало комплектування кафедр викладачами з науковими ступенями або ученими званнями. Та після відкриття інституту прийшло багато випускників аспірантур і викладачів вузів Львова, Києва, інших міст України і Союзу, почали захищати дисертації й свої викладачі. Але проблему значно допомогли розв'язати наші випускники, котрі успішно захищали кандидатські та докторські дисертації.

Із сорокарічної історії факультету мені найбільше запам'ятався перехід кафедри деталей машин і ТММ у третій корпус. У цей період на кафедрі працював гарний колектив молодих та енергійних викладачів (В.Г.Каплун, С.Г.Костогриз, І.М.Пастух, Ю.Ф.Добжанський, В.В.Нестеровський). Очолював кафедру тоді ще к.т.н., доцент В.Г.Каплун, який вміло спрямував колектив на створення лабораторної бази кафедри, розвиток її науково-дослідної та навчально-методичної роботи. Буквально протягом одного навчального року нашими руками було фактично заново створено оригінальні лабораторія теорії механізмів і машин, кабінети деталей машин і підйомно-транспортних машин (монтаж основних стендів у кабінеті деталей машин викладачі здійснювали під час відпустки). Щоб зрозуміти, такий ентузіазм, треба самому його пережити. Наша робота була не марною, бо й сьогодні кабінет деталей машин є найкращим. У нього вкладено не тільки працю, розум, а й душу.

1972-1991 рр. були для викладачів факультету періодом, я б сказав, „каторжної" госпдоговірної науково-дослідної роботи (НДР) - треба було розбудовувати інститут. На перших порах ми бралися за будь-яку роботу, аби платили гроші, з яких перепадало й викладачам. Проте це стало прекрасною школою підвищення професійного рівня викладачів інституту, втілення справжнього зв'язку науки і виробництва, від якого мали користь обидві сторони. Якщо спочатку госпдоговірні роботи були невеликими за обсягом і за дуже строкатою тематикою, то далі тематика НДР скорочувалась, а науковий рівень і обсяг підвищувались. Наприклад, на кафедрі деталей машин і ТММ до середини 80-х працювали лише за такими науковими напрямками: розробка технології та обладнання для безводневого азотування (науковий керівник доц. В.Г.Каплун); динаміка машин (доц. С.Г.Костогриз); прецизійні вимірювання у машинознавстві (доц. Я.Т.Кіницький); розробка та проектування технологічного обладнання (І.М.Пастух); тертя та зношування в машинах (доц. М.Ф.Семенюк. Ось звідки в 90-х роках на кафедрі з'явилося п'ять докторів наук. 1 це не межа. Найбільш перспективним виявився перший напрямок, на основі якого була створена спільна (Академії наук та Мінвузу України) лабораторія міцності, а з 1990 року - Подільський філіал Наукового фізико-технологічного центру України.

Переважно госпдоговірні роботи велись на кафедрах механічного факультету (технології металів, технології машинобудування, машин і апаратів, деталей машин і ТММ та інших). Зокрема, наша кафедра тоді виконувала близько 25% усього обсягу госпдоговірних робіт інституту. За кошти, які заробили лише викладачі кафедри (крім зарплати, матеріалів і обладнання), інститут міг би збудувати таких три житлові будинки, як будинок №19 по вул. Інститутській. За ці кошти розвивались усі інші факультети.

Вже в кінці 80-х і на початку 90-х років звичайний провінційний інститут перетворився в сучасний технічний університет: значно зросла матеріальна база, склався колектив інституту, відкрилися спеціалізовані вчені ради із захисту кандидатських і докторських дисертацій, з цього часу щорічно 15-20 викладачів захищали кандидатські і 4-5 - докторські дисертації. А це вже ознаки солідного вузу.

В 1975-1982 рр. мені довелось очолювати профспілкову організацію працівників інституту. Завдяки професіоналізму керівництва інституту, розумінню потреб його колективу профком зміг значно посприяти ректорату в наданні необхідної підтримки працівникам. Так, наведено порядок у квартирному обліку, у складанні колективних договорів між ректоратом і профкомом, в дотриманні правил техніки безпеки; поставлено на високий рівень культурно-масову та спортивну роботи; організовані змагання між кафедрами і службами інституту, які охоплювали майже всі види робіт викладачів і працівників. Це дозволило значно згуртувати колектив, активізувати трудову діяльність кожного. Інститут зробив справжній прорив у науковій, методичній роботах, покращанні матеріально-технічної бази. На жаль, з часом цей профспілковий досвід розгубився. Похвально, що теперішній ректорат намагається відновити ці надбання, впровадивши щорічне рейтингове оцінювання роботи професорсько-викладацького колективу і наукових працівників університету. Така система дозволяє значно підвищити трудову активність, більш повно використати інтелектуальний потенціал кожного та об'єктивно стимулювати ефективність усіх видів робіт. Я б сказав, зроблено спробу перейти від «ручного» управління колективом університету до «автоматизованого». Залишилось лише більш чітко налагодити систему планування та контролю.

Впевнений, що успіхи перших сорока років існування нашого факультету будуть примножуватися в наступні роки, і він закріпить за собою право називатися флагманом науки та знань в університеті.

Завідуючий кафедрою машинознавства, д.т.н., проф. Я.Т.Киницький

Текст подано за книгою "Віхи поступу. До 40-річчя механічного факультету", ред. С.Ковальчук