Хмельницький портал

29 вересня виповнилося 142 роки вiд дня народження видатного iсторика й полiтичного дiяча Михайла Грушевського. Його життя доволi тiсно було пов'язане з нашим краєм, передусiм, з Кам'янцем-Подiльським. Але є цiкавi й, разом з тим, майже невiдомi спогади про обставини перебування Грушевського в Проскуровi. 

Зберiгаються спогади в родинному архiвi Сiчинських у Кергонксонi (США). Їхнiм автором є вiдомий український архiтектор, iсторик i мистецтвознавець Володимир Сiчинський (1895-1962) - син не менш вiдомого подiльського iсторика i краєзнавця Юхима Сiцiнського. Рукопис В.Сiчинського в українських виданнях ще не друкувався й тому має певний iнтерес для шанувальникiв iсторiї нашого краю. Мову та правопис оригiналу збережено.

"Iм'я Михайла Грушевського в домi мого батька згадувалося у великiй пошанi. Мiй батько Юхим, що був дiйсним членом Наукового товариства iм.Шевченка у Львовi, був у постiйному контактi з професором Грушевським - тодi головою i редактором видань НТШ. Зокрема, Грушевський дуже цiнив працю мого батька... Прихильнiсть професора, очевидно, перейшла й до моєї скромної особи, коли я юнаком почав виступати в українському громадському життi, та як початкуючий мистецтвознавець.

Одначе, слiд зазначити, що в полiтичному життi М.Грушевський поводився без особливих сентиментiв i скурпулiв, особливо, коли виступав як представник якоїсь полiтичної партiї.

Iтак, заложений i проваджений мною щоденник (газета) "Життя Подiлля" в Кам'янцi вiд осенi 1918 року зазнав великої атаки з боку мiсцевих есерiв. Їх намагання вiдiбрати вiд мене редакторську працю менi вдалося довгий час унешкодити, використовуючи для того управу "Просвiти", яка була видавцем часопису. Але коли в сiчнi 1919 року приїхав до Кам'янця професор Грушевський, есери використали його особу в наступi за володiння щоденником. Звичайно, проти заслуженого професора молодник-редактор не мiг порiвнятися, i редактором газети став М.Грушевський. Це було для мене великою поразкою, тим бiльше, що я вложив у згаданому щоденнику багато працi, винахiдностi й сприту, i газета стала найбiльш почитуваною серед громадянства. Я вийшов з редколегiї з великою нехiттю й подразненням. Редакторська праця М.Грушевського тривала дуже коротко.

В лютому 1919 року я випадково опинився на станцiї Проскурiв i там зустрiнув пана Остаповича - молодого чоловiка, бувшого репортера "Життя Подiлля". Пан Остапович з поспiхом мене iнформував, що на станцiї є професор Грушевський, що їде до Станiслава.

- Старий професор, - сказав мiй iнформатор, - всiма покинутий, їде сам, i це робить нам, українцям, встид. Чи не погодилися б ви супроводити Грушевського разом зi мною як його особистi секретарi?

Пропозицiя була для мене несподiвана, повстала перед мною цiла немила iсторiя зi щоденником "Життя Подiлля", але апель мого недавнього спiвробiтника до почуття патрiотизму та його довiр'я до моєї особи зробили своє дiло. Рiшати треба було негайно, i я прийняв пропозицiю Остаповича й вирушив у дорогу. Працюючи деякий час на будовах залiзниць, я дещо розумiвся на адмiнiстрацiї руху потягiв, тому я негайно довiдався, де стоять вагони, приготовленi до подорожi до Тернополя. Знайшовши тi вагони, я пiд'їхав на перон станцiї одного з тих вагонiв, посадив професора у вiльне "купе" i став у дверях як сторож того "купе". Далi мусив полягатися на свою фiзичну силу, бо пан Остапович, невеликого зросту, мало мiг допомогти менi в цьому змислi. Звичайно, навал подорожуючих був величезний, i треба було вживати рiжних трюкiв, щоби вiдвернути увагу пасажирiв вiд "купе", де сидiв М.Грушевський. Найтяжче було оминути агресивного поводження якогось старшини Української армiї. Вiн добивався до "купе", грозив, запитував, хто такий їде i т.д. Нарештi, я йому сказав, що в "купе" їде професор Михайло Грушевський. Але, на велике моє здивування, виявилось, що український старшина не знає, хто такий Грушевський. Цим я, очевидно, скористався i в присутностi iнших завстидав старшину в його непоiнформованостi. Через короткий час згаданий старшина щез з нашого вагону. Дальша подорож була вже спокiйнiша..."