Розглядається історія розвитку одного із видів міського автомобільного транспорту міста Хмельницького – таксі.
Ключові слова: таксі, таксопарк, таксомотор, маршрутне таксі, ЗАТ «Хмельницьке таксі».
Життя міста Хмельницького сьогодні неможливо уявити без стабільного функціонування транспортного комплексу. Міський транспорт та міські шляхи – це ніби розгалужена система кровоносних судин. Перевезення пасажирів в місті Хмельницькому здійснюються автомобільним, залізничним, міським електричним та спеціальними видами транспорту, які складають єдину транспортну сітку. Кожний вид такого транспорту відрізняється від іншого переліком характерних технічних особливостей, головними з яких є застосовані транспортні засоби (рухомий склад) та шляхи сполучення (переважно наземні). Пасажирський автомобільний транспорт перетворився на один з основних та найбільш поширених видів пасажирського транспорту країни. Він забезпечуює масові та індивідуальні перевезення людей парком автобусів та легкових автомобілів.
Міський автобус у Проскурові, 1951 рік
У листопаді 1929 р. в місті почав діяти перший міський автобусний маршрут, а 14 жовтня 1949 р. – вперше з'явилося легкове таксі. До кінця 40-х років ХХ ст. індивідуальними перевезеннями пасажирів по Проскурову займались візники, або як їх називали – «балагули». Конкуренцію їм від листопада 1929 року склали автобуси. Саме тоді у Проскурові був відкритий автобусний рух по місту. Єдиний автобус здійснював рейси від залізничного вокзалу до Кам’янецького переїзду (по вул. Шевченка та Кам’янецькій). У 1938 році пасажирів по місту перевозили вже три автобуси. Маршрути пролягали від колгоспного ринку в трьох напрямках: по центральній вулиці до залізничного вокзалу, в Гречани та в Ружичну. Це не повністю задовольняло потреби проскурівчан, і тому на початку 1949 року начальник міської автотранспортної контори А.М.Приходько запропонував придбати для міста декілька таксомоторів. Міська влада ініціативу підтримала та вже у жовтні 1949 року газета «Радянське Поділля» повідомляла: "...14 жовтня, з метою кращого обслуговування трудящих обласного центру введено в дію дві легкові автомашини-таксі, що курсуватимуть у різні кінці міста" [14]. У 1949 році Проскурівська автотранспортна контора отримала моделі першого масового випуску "Побєд". То були спеціалізовані модифікації таксі з таксометром і неодмінного бежевого кольору. У салоні вільно розміщувалися п'ять чоловік. Найбільша швидкість автомобіля – 105 км/год, витрати пального – 11 л на 100 км, потужність двигуна – 50 кінських сил. Таксі досить швидко "прижилося" у Проскурові. Через півроку, у квітні, щодня на вулиці міста виходило вже три машини, а в неділю – п'ять. У проскурівчан стало модним вирушати на таксі за місто на відпочинок [14].
Автомобіль "Побєда" у модифікації таксі, фото з сайту
У нашому місті найстарішим підприємством, яке надає послуги з перевезення пасажирів є ЗАТ «Хмельницьке таксі». З самого початку заснування тут здійснюються перевезення відомі під назвою таксі. Таксі вже давно стало невід'ємним атрибутом сучасного життя. Зараз, мабуть, важко знайти людину, яка хоч раз не скористалася б його послугами, багато хто й не уявляє собі життя без цього сервісу. А між тим, його історія налічує вже кілька століть.
Таксі ще називають таксомотором. Таксомотор (від новолатин. taxa + мотор) – легковий або грузовий автомобіль для перевезення пасажирів та вантажів за плату; обладнаний лічильником (таксометром), який показує вартість проїзду [1]. Розрізняють пасажирські, вантажні і вантажопасажирські. Це серійні легкові і вантажні, іноді – спеціальні автомобілі, в конструкції яких враховано особливості таксомоторних перевезень [16, с.121-122], такі як місця для розміщення вантажу, петлі та замки покращеної надійності та ін. [2, с.219].
Сам термін «таксі» має кілька теорій походження. Одна з них стверджує що «таксі» походить від давньогрецького «taxein» – заплатити, або від грецького «taxidi» – подорож, чи від латинського «taxare» – рахувати. Інша теорія говорить про те, що «таксі» походить від прізвища італійської сім'ї Tassi, яка перша створила міжнародний сервіс в Європі з перевезення вантажів і пасажирів. Третя теорія говорить про те, що «таксі» утворилося від «taximetre» (лічильник ціни). Але кожна з теорій не має конкретних доказів [17]. Яка ж історія виникнення таксі?
Перше таксі з'явилося ще в ХVІІ столітті у Франції, в містечку Мо. На одному з заїжджих дворів біля каплиці на честь поковителя садівників Святого Фіакра, заповзятливим французом на прізвище Соваж був організований парк двомісних кінних екіпажів і відкрита компанія з перевезення місцевих жителів. Кожний віз був прикрашений барельєфом із зображенням святого, тому незабаром цей вид найманого транспорту став називатися «фіакр». Екіпажі мали великий успіх у населення, бізнес розвивався, а в 1896 році коней на візках замінив бензиновий двигун. Всередині таких екіпажів було три ряди сидінь. Моторизовані «фіакри» продовжували розвозити жителів містечка й околиць, а плата за проїзд обгворювалася заздалегідь.
Моторизований фіакр, малюнок з сайту
Таке таксі стало більш популярним серед звичайного населення, тому що бідні не могли собі його дозволити, а у багатих громадян були свої екіпажі, на яких вони пересувалися. Пасажирська частина автомобіля була схожа на закриту карету, а шофер перебував у відкритій передній частині. Необхідністю захиститися від негоди була продиктована уніформа таксистів – довгий плащ зі шкіри, що не промокав та кашкет військового зразка. Пізніше машини стали повністю закритими, і в них з'явилась рухома скляна перегородка, що відокремлює пасажирів від водія, стало комфортніше себе почувати при їзді і не відволікатися [18]. Будь-якої централізованої служби прийому замовлень і викликів таксі не було, таксі просто роз'їжджали по місту і голосно сигналили [19].
Якщо у Франції час появи платних візників означено не досить чітко, то Англія готова назвати цілком конкретну дату. Чотириколісний екіпаж з назвою «Хекні» (роз'їзний кінь) виїхав на вулиці країни в 1639 році. У 1840-1850 рр. важкі карети були замінені двоколісними відкритими возами – кабріолетами. Втім, англійці незабаром скоротили назву до кеба, і вона швидко прижилася у всіх містах Туманного Альбіону. Вони були більш прості в управлінні, трохи пізніше з'явилися подвійні та потрійні екіпажі, які були в традиційному англійському стилі, який зберігся до наших днів. Час не стояв на місці, і на зміну кінним екіпажам прийшли електрокеби, які розвивали швидкість 15 км /год [18]. Традиційним кольором обраний чорний, що символізує честь і гідність. З початку минулого століття «блек кеби» стали невід'ємним атрибутом Лондона. Британці відомі своїми традиціями, тому останній кінний екіпаж зник з вулиць Лондона тільки в 1947 р.
У Америці перші таксі з'явилися в Нью-Йорку, вони були жовтого кольору і досить місткі. У цей же час число автомобілів у місті почало стрімко зростати, це було пов'язано не тільки зі збільшенням числа таксі, але й зі зростанням мафії, яка мала свої автомобілі. Особливе зростання кількості таксі можна відзначити в часи «сухого закону», це було пов'язано з тим, що алкоголь почав поширюватися через таксистів, тому що міліція практично не виявляла до них інтересу. Гангстери-контрабандисти почали контролювати і розвивати таксі з метою більшого числа збуту незаконного алкоголю. Крім непримітності для міліції, таксі було дуже містким, тому в ньому можна було розмістити сотні пляшок спиртного для подальшого збуту [17].
У Росії перше таксі з'явилося тільки в 1906 році в Петербурзі. До революції в Росії все залізничні дороги перетиналися в Москві, тому попит на транспорт був величезним. Для екіпажів організовувалися спеціальні місця стоянок, але системи замовлень та єдиного тарифу на поїздки ще не було. У 1907 році газета «Голос Москви» сповістила своїх читачів про те, що в місті з'явився перший візник на автомобілі. Невеликий плакат «Візник. Такса за угодою» запрошував усіх бажаючих з комфортом дістатися до потрібного їм місця [18]. Прикладом першого візника скористалися й інші шофери, і за наступні десять років з'явилося безліч машин, що спеціалізуються на перевезеннях за обумовлену плату. Революція 1917 року поклала край цьому сервісу, більша частина таксі була конфіскована і націоналізована, компанії таксі – закриті, таксистів майже винищили як клас, накопичений досвід губився, проте все відновилося на довоєнний рівень досить швидко.
Найпершими легковими автомобілями були «ГАЗ», потім почали випускати легкові таксі «ЗІС», після появи яких, таксі стало загальнодоступним видом транспорту. У післявоєнні роки починається випуск автомобілів ГАЗ–М-20 "Побєда", які стали основним автомобілем таксі. Незабаром, у 1948 році, на борту кузова з'явилася шахова смуга і зелений вогник-ліхтарик, що сигналізує про те, що автомобіль вільний (від цього й пішла назва «Зеленооке таксі» [19]. З появою «двадцять першої» моделі «Волги» таксі почали фарбувати в біло-червоний колір, ГАЗ-24 і ГАЗ-24-02 – седани салатового кольору з помаранчевими «гребінцями» на даху. «Двадцять четверті» практично без змін використовувалися протягом 15 років, після чого їх витіснили новіші ГАЗ-3102 і ГАЗ-24-10 [18].
Таксометр був створений в 1891 році Джерманн Вільгельмом Бронхом.
Таксометр (фр. «лічильник ціни») є спеціальним пристроєм, який встановлюється в автомобілі і вираховує вартість проїзду, виходячи з пройденої відстані та витраченого на цю відстань часу. Сама ж історія таксометра йде далеко в минуле, в часи стародавнього Риму, коли підраховувалися обороти осі рухомої колісниці. Спочатку таксометри встановлювалися не всередині автомобіля, а на його борту з боку водія, вище переднього колеса. Він показував пройдену відстань, що позбавляло водія і пасажира від суперечок про розмір оплати. Але прогрес не стоїть на місці і в кінці ХХ століття в багатьох країнах світу, механічні таксометри були замінені електронними, що позбавило від зайвого шуму в салоні, пов'язаного з клацанням механічного таксометра [17].
Хмельницький таксомоторний парк або ж автотранспортне підприємство (АТП 16806) – організація, яка здійснює пасажирські перевезення автомобільним транспортом, надає збереження, технічне обслуговування (ТО) та ремонт рухомого складу. По організації виробничої діяльності належить до автопарків, так як має стоянку та здійснює технічне обслуговування транспорту загального користування. В залежності від підпорядкування ще в радянські часи автотранспортні підприємства поділялися на загального користування та відомчі. Хмельницький таксомоторний парк належав до загального підпорядкування у керівництві Міністерства автомобільного транспорту союзних республік. В кожній області існували автотранспортні управління або трести, що керували роботою АТП. Так до 1953 р. він був у підпорядкуванні Кам’янець-Подільського автомобільного тресту, з 1954 р. – Хмельницького обласного автомобільного тресту, а з 1965 р. – Хмельницького облвиробничого управління автомобільного транспорту.
Конкретного документа з наказом про створення ТП не знайдено, але у виробничих планах Проскурівської АТК з 2 червня 1951 р. вносяться корективи у затверджені державні плани та кошторис у зв’язку з виділенням автобусно-таксомоторного парку, відповідно т. в. о. директора Проскурівського автобусно-таксомоторного парку Томашевському Ю. В. надсилаються нові держплани та кошторис [10, арк.69-70], а тому 1951 р. і є часом створення сучасного ЗАТ «Хмельницьке таксі». Згідно планів Кам’янець-Подільського міжоблавтотресту виробнича база легкових таксомоторів на цей рік нараховує 17 автомашин [10, арк.82].
У 1952 р. від Міністерства автотранспорту по областях УРСР складається план поповнення легковими таксі автопарку Кам’янець-Подільської області і надсилається 8 автомашин [11, арк.37], але конкретного розподілу по таксомоторним паркам немає. На той час їх було в області два – Кам’янець-Подільський та Проскурівський.
У 1961 р. згідно даних річного звіту Хмельницький таксомоторний парк розміщувався на двох територіях:
1. По вул Заводській, 20, де знаходилася стоянка ходового парку автомобілів, служба експлуатації, апарат бухгалтерії, плановий відділ та каса прийому виручки. Тут же організована заправка автомобілів водою та повітрям. Заправка автомобілів ПММ (паливно-мастильними матеріалами) проводилася в автобусному парку по вул. Набережна, 3. На території по вул Заводська, 20 в одному профілакторії на 3 машиномісця проводилося технічне обслуговування (ТО) №1 та дрібні заявочні ремонти. Тут же знаходилась заасфальтована площадка для миття авто та цех по ремонту і перевірці таксомоторів. Була естакада на одне машиномісце.
2. На території парку по вул. Рози Люксембург, 99 знаходилась ремонтна майстерня, що виконувала технічне обслуговування №2, а також поточні ремонти в т.ч. заміну агрегатів та фарбування автомобілів. В ремонтних майстернях працювало 3 універсальні бригади ремонтних працівників, кожна з яких обслуговувала лише ті авто, які закріплені за ними. Було 10 оглядових ям та 2 естакади. На території майстерні знаходились автомобілі службового обслуговування та прокату, склад запасних частин, а також допоміжні цехи: вулканізаційний, механічний, моторний, ковальня, електроцех, карбюраторний, оббивочний, малярний. На території майстерні організована автомийка та заправка їх гарячою водою [4, арк.227].
Цікаво, що вулиця Рози Люксембург (до 1917 р. – вул. Комерційна) у 1991 р. перейменована на честь М. Грушевського. В наш час за адресою Грушевського, 99 розташований Державний архів Хмельницької області (1990 р. обласний архів, який розміщувався у Кам’янці-Подільському перевели до Хмельницького у новозбудоване дев’ятиповерхове спеціалізоване приміщення) [13, с.29-30].
Станом на 01.01.1962 р. в Хмельницькому таксомоторному парку нараховувалося 60 легкових таксі марки М-20, М-21 – 19, ГАЗ-12 – 6, (до 1956 року — ГАЗ-М-12, «ЗіМ», інколи позначався як «ЗіМ-12» — радянський шести-семимісний легковий автомобіль великого класу, який випускався на Горьківському Автомобільному Заводі), «Москвич» – 8. Всього – 93. Вантажних таксі: ГАЗ-51 – 16. На службовому обслуговуванні: ГАЗ-69 – 1, «Москвич» – 5, М-20 – 2, М-21 – 19. Всього – 27. Прокат: М-20 – 6, «Москвич» – 6. Всього – 12 [4].
Таксі ГАЗ-12, фото з сайту
Для порівняння у 1959 р. на початок періоду при Хмельницькому АТП Хмельницького облавтотресту нараховувалось 46 автомашин легкових таксомоторів та 21 – вантажних [4, арк.94, 121]. В цьому ж році збільшуються плани по перевезенням автогосподарств тресту, тому з Міністерства автомобільного транспорту та шосейних доріг УРСР виділяються додаткові автомашини ПАЗ-651 – 5, «Волга» – 10, «Москвич» – 5 та 3 вантажних таксі ГАЗ-51 [4, арк.151, 159]. Дане підприємство бере участь у будівництві дванадцятиквартирного житлового будинку [4, арк.283].
В автогосподарстві створено три бригади по проведенню ТО автомобілів, кожна з них складалася з 11 чоловік. За кожною бригадою закріплювалась група легкових та вантажних таксі, а також обслуговування та прокат. ТО проводилося згідно інструкцій та додатків. Ці бригади проводили і експлуатаційні ремонти, але лише за закріпленими авто, що піднімало якість. Своєчасне та планове ТО призвело до зменшення ремонтів по замовленнях. Час простою авто в експлуатаційному ремонті в середньому по парку за 1961 р. складав 21,5 год. При цьому широко використовувався агрегатний метод ремонту.
Щодо капітального ремонту, то за 1961 р. автогосподарством на Київському авторемзаводі №6 було відремонтовано 16 авто М-20 «Побєда» та на Сімферопольському АРЗі 1 автомобіль М-21 «Волга». В майстернях господарства капітально було відремонтовано 2 автомобілі М-21 «Волга» та один автомобіль М-20 «Побєда». В господарстві широко поширене соціалістичне змагання за збільшення міжремонтного пробігу та економію коштів на авторемонтах. Найкращими водіями, які досягли великих пробігів без капітального ремонту є Краснокутський (пробіг 307 тис. км) та Ковальчук (пробіг 301 тис. км) [4].
Також проведено ремонт споруд майстерень, викопано 4 оглядових ями. Повністю заасфальтована автомийка площею 220 м2.
За цей період створено спеціалізовані пости, обладнані новим устаткуванням: карбюраторний та електроцех. Було отримано та встановлено стенд для перевірки та ремонту електроприладів, прилад для перевірки та ремонту карбюраторів та бензонасосів, двадцятитонний прес, стенд для монтажу та демонтажу автопокришок. Виготовлені та використовувалися візочки для перевезення агрегатів – все це покращило технологію ремонту авто.
Видача запасних частин та матеріалів здійснюється зі складу по лімітним карточкам з дозволу механіка та старшого механіка автопарку. Запасні частини автогосподарство отримує в спецмагазині «Сільгосптехніки», а матеріали через Облавтодорпост.
З метою покращення роботи з кадрами проводились наради керівників, окремо інженерно-технічних працівників та працівників на яких обговорювалися питання організаційних робіт, покращення умов праці та виховання працівників. В парку керуючі посади укомплектовані повністю. Згідно наказу Міністра №35 на звільнені посади ІТР призначатимуться лише особи, які мають вищу або середню спеціальну освіту. Резерву кадрів на заміщення керуючих посад та заміщення працівників відстаючих дільниць немає. Серед ІТР 8 чол: з вищою освітою – 2, з середньою спеціальною – 6. Випадків затримки молодих спеціалістів немає, необґрунтованого звільнення та звільнення добровільно також не було. Стан трудової дисципліни задовільний, це покращує виконання програми перевезень. Проводяться заходи по зміцненню трудової дисципліни – загальні та бригадні збори працівників, на яких обговорюються питання стану трудової дисципліни та окремі порушники. Так, було проведено товариський (дружній) суд, який розглянув три справи порушників дисципліни: одного з водіїв за крадіжку автошин звільнили з роботи, іншим двом за дрібне хуліганство оголошено дружній осуд [4].
Найкращі працівники заохочуються різними формами виховної роботи на зборах працівників, нарадах, на дошці показників виконання виробничого плану, книгах та дошках пошани та ін. Нагороджено почесними грамотами 47 чол, оголошено подяку – 119. У 1960 р. створено жіночу раду. Керуючі посади серед жінок ніхто не займає, так як не має можливості. Жінок працюючих на автомашинах немає.
Головним недоліком роботи з кадрами є розірваність території автогосподарства по різним кінцям міста: ремонтні роботи знаходяться на Грушевського, 99 там і службове обслуговування, прокат та частина контори. Стоянка легкових авто, вантажних таксомоторів та інша частина контори на Заводській, 20. Заправка ПММ знаходиться в автобусному парку. Ці території та допоміжні приміщення не відповідають потребам та господарським цілям, створюється непотрібна нервозність та напруженість працівників, зайві холості пробіги машин, погіршується керівництво людьми та виховання кадрів, що впливає на стан трудової дисципліни. Пропонується прийняти міри зі сторони Облавтотресту по створенню нормальних умов роботи таксомоторного парку, тобто вирішити питання про переміщення і об’єднання парку на одній території.
Середня зробітна плата одного працівника 963.82 крб [4].
Хмельницький таксомоторний парк в 1961 р. змагався з Вінницьким таксомоторним парком, але перевірки виконання соціалістичних змагань не відбулося. Із 106 водіїв легкових таксі план виручки виконали 103 водії, із 16 водіїв вантажних таксі – 11.
Станом на 01.01.1962 р. кількість працівників – 236 чол. (жінок – 17), водіїв – 123 [4, арк.154]. Директор – Поваляєв В. М. [4, арк.165], через декілька місяців відбувається зміна керівництва підприємством, директором стає Незворецький М. М. [4, с.178].
В пояснювальній записці до звіту Хмельницького таксомоторного парку за 1964 р. знаходимо інформацію, що Хмельницький таксомоторний парк змінює місце розташування, він знаходиться по вул. Толстого, 5 на території ДСУ-25. Площа застройки 5322 м2. Відстань від заправочного пункту – 2 км, від нафтобази – 7 км, від найближчої залізничної станції – 5 км. На цій території знаходяться приміщення для проведення ТО на 8 машиномісць та проведення поточних ремонтів на 8 машиномісць. Окрім цього таксомоторний парк займає:
1. Прохідну будку, де знаходиться каса по прийому виручки та диспетчерська;
2. 7 кімнат та майстерню ДСУ-25, в яких знаходиться майстерня по ремонту таксометрів, електроцех, механічний цех, роздягальня, технічний відділ, апарат бухгалтерії, плановий відділ, кабінет директора [8, арк.55].
Всі приміщення належать ДСУ-25 та передані парку у тимчасове користування, згідно рішення Хмельницького Облвиконкому. Тут він розміщувався до 1969 р.
Наявність автомобілів на 1 січня 1965 р.:
Легкові таксі: ГАЗ-12 – 6, М-21 – 48, М-20 – 18, «Москвич» – 11. Всього – 83.
Службові перевозки – 29 авто.
Прокат – 9 автомобілів «Москвич».
Вантажні таксі – ГАЗ-51 – 11 авто [8, арк.58].
Хмельницький ТП знаходиться у підпорядкуванні Хмельницького облавтотресту. Тимчасово обов’язки директора виконує Ліпцен Володимир Ілліч (з грудня 1964 р.) [7, арк.105].
Створено бригади по проведенню технічного обслуговування та експлуатаційних ремонтів. ТО № 1 проводиться в міжзмінний час без участі водіїв з 16.00 до 23.30. В цей же час працюють слюсарі по виконанню запланованих ремонтів. В зоні постійних ремонтів створений та обладнаний агрегатний цех в якому працює 3 слюсарі. При зоні ТО знаходиться склад в якому зберігаються деталі та вузли ремпрацівників другої зміни.
Капітальний ремонт автомашин автогосподарство продовжує проводити на автозаводах та частково у власних майстернях [8, арк.60].
Виконання планів легковими таксомоторами забезпечувалось їх роботою на заміських маршрутах в межах області та міжобласних перевезеннях, а також роботою у місті. План вантажними таксомоторами протягом всього року виконувався шляхом направлення їх за межі області для перевезення вантажів приватними особами. План легковими автомобілями на умовах прокату не виконаний через відсутність попиту на них зі сторони населення.
По списку середня кількість водіїв – 61 чол. Підмінних шоферів немає. Водіями вантажних таксі працює 12 чол [8, арк.64].
Хмельницький таксомоторний парк у 1964 р. змагався у соціалістичних змаганнях з Кам’янець-Подільським АТП та Вінницьким таксомоторним парком. Переможцем визнано Хмельницький таксомоторний парк, хоча коефіцієнт використання парку у Вінницькому ТП значно вищий. У 1963 р. першість також було присвоєно Хмельницькому ТП у порівнянні з Кам’янець-Подільським [5, арк.93].
Станом на 1964 р. у Хмельницькому ТП працює 221 чол. З них 133 водії (І клас – 57, ІІ клас – 52, ІІІ клас – 24): 130 чоловіків та 3 жінки [8, арк.101].
Велика увага приділяється винахідництву, так за 1964 р. у парку було подано 17 раціоналізаторських пропозицій, які активно втілюються в життя і покращують загальну роботу.
Новим директором у 1965 р. призначено Мороза В. П. [9, арк.33].
У середині 60-х рр. ХХ ст. Хмельницький таксомоторний парк належить до тих автогосподарств, де адміністрація та профсоюзні організації проявляють постійну роботу по забезпеченню належних умов праці, раціонально та в належній мірі здійснюють заходи по покращенню культури виробництва та надання якісних послуг [12, арк.15].
У 1964 р було встановлено радіостанцію на міському диспетчерському пункті легкових таксомоторів та на окремих легкових таксомоторах таксопарку для зв’язку та управління роботою легкових таксомоторів у місті Хмельницькому [7, арк.154].
Місце розташування диспетчерських пунктів за всю історію функціонування таксомоторного парку змінювалося декілька разів. Найперший, у ІІ половині 60-х рр., був розташований за теперішнім магазином «Книжковий світ»; другий, у 70-х рр., на площі, поблизу залізничного вокзалу; третій, наприкінці 70-х рр., біля Управління Держкомзему в м. Хмельницькому, по вулиці Подільській і останній – четвертий – на початку 90-х рр., перемістився за адресою вул. Примакова, 1, де і розміщувався до моменту ліквідації служби таксі «Еталон» [15].
Таксопарк на вул. Примакова (колишня Набережна), фото 2009 р.
Вулиця Примакова розташована у центральній частині міста, пролягає від р. Плоскої (вхід до Центрального парку культури та відпочинку) до вул. Грушевського. Частково сформувалась ще у ХVІ ст. й мала першу назву – Мала Бузька, яка пов’язана з тим, що вулиця пролягає вздовж русла Південного Бугу. Наприкінці ХІХ ст. вулиця стала називатись Набережною. В 1965 р. вулицю перейменували на честь В. Примакова. Примаков Віталій Маркович (1897-1937) – учасник громадянської війни, кавалер трьох орденів Червоного Прапора, командарм 2-го рангу, організатор і керівник Червоного козацтва, командир корпусу Червоного козацтва, штаб якого перебував у Проскурові. Колись ця вулиця починалась від однієї з найкрасивіших споруд давнього Проскурова – костьолу Святої Анни. Він височів приблизно на місці нинішньої школи № 1. В 1936 р. його закрили та почали розбирати, а в 1938 р. те, що залишилося, висадили у повітря вибухівкою [13, с.66].
У 70-х рр. була сформована комсомольська молодіжна бригада жінок-водіїв у кількості 7 осіб. Для усіх водіїв пошито спеціальну форму синього кольору, обов’язковим елементом була фуражка та краватка. Неодмінним атрибутом водія таксі були нашивки на манжетах сорочки у вигляді жовтих трикутних куточків. Ставало зрозумілим: три нашивки – «Водій ІІІ класу», дві – «Водій ІІ класу», одна – «Водій І класу» [15].
Багаторічний досвід водійської роботи належить кваліфікованим жінкам-таксистам – Лукашовій Г. Ф та Олексюк Г. О. (продовжує працювати, але вже на іншій службі таксі).
Стоянка таксі біля універмагу "Дитячий світ", 1986 рік. На стоянці - таксі "Волга" ГАЗ-23
За шістдесятилітню історію таксомоторний парк змінював назви: Проскурівський автобусно-таксомоторний парк (1951) [10], Хмельницький автобусно-таксомоторний парк (1959) [6], Хмельницький таксомоторний парк, автотранспортне підприємство 16806 (АТП 16806), ЗАТ «Хмельницьке таксі» із службою таксі «Еталон» (відома як служба таксі «058»).
У 70-90-х рр. директорами були Столярчук В. М. та Талалай Ю. М. [15].
Окрім перевезень по напрямках, які вказуються пасажиром здійснюються також перевезення між окремими пунктами по встановленому графіку з оплатою по білетам [3, с.534]. Таким різновидом таксі є маршрутні таксі, які забезпечують перевезення по визначеним маршрутам з встановленими інтервалами відправлення з кінцевого пункту та одночасною оплатою за проїзд [2, с.219].
В народі маршрутне таксі відоме як «пижик», «маршрутка», «газелька», «бусік». В Радянському Союзі маршрутні таксі з’явилися у 1930 р. у Москві. Такі перевезення сприймалися пасажирами як більш дорогий (без пільг), але швидший та комфортніший вид перевезень. Раніше в правилах користування маршрутними таксі вказувалося, що посадка і висадка пасажирів здійснюються на їх вимогу, в довільних місцях маршруту, де не заборонена зупинка. Проте зараз посадка і висадка здійснюються лише на офіційно позначених зупинках. Можливо, місцем виникнення маршрутних таксі є США (англ. jitney або jittney) в 1910-х роках. Підвищення якості мощення вулиць, зростаюча доступність транспортних засобів з двигуном внутрішнього згорання привели до значного розвитку міських пасажирських перевезень. На вулицях збільшується кількість приватних автомобілів. По знаку пасажира, що очікував, такий автомобіль міг зупинитися для його посадки, а потім за плату відвезти його за місцем призначення. Цікавою особливістю маршрутних таксі є відмінність моменту оплати проїзду в різних містах або навіть на різних маршрутах в одному місті. Якщо в більшості випадків гроші за проїзд пасажири передають водієві (кондукторові) відразу після посадки, як у нашому місті, то в деяких містах (наприклад у Владивостоці, Калінінграді і Одесі) прийнято в маршрутних таксі оплачувати проїзд при виході [20].
Переваги маршрутних таксі у тому, що вони приходять швидше за звичайний автобус чи троллейбус. Мережа маршрутів таксомоторів більш розгалужена, ніж мережа муніципального транспорту – частково тому, що вони першими освоюють перспективні маршрути, частково тому, що здатні їздити на маршрутах з низьким пасажиропотоком.
В 90-х рр. ХХ ст. АТП 16806 розпочинає перевезення пасажирів по кількох маршрутах.
Маршрут №1: Універмаг «Юність» – Купріна – Старий аеропорт – Обласна лікарня – АС №2 (та в зворотньому напрямку).
Маршрут №2: АС №2 – Зарічанська – Проспект Миру – Старокостянтинівське шосе – АС №2 (т.з. кільцевий маршрут).
Маршрут №3: АС №2 – Аеропорт (та в зворотньому напрямку).
Маршрут №4: АС № 2 – Гречани (Залізнична лікарня) (та в зворотньому напрямку).
Найпоширенішими марками авто, що здійснювали пасажирські перевезення були одинадцятимісний латвійський РАФ-2203 – 16 шт та ГАЗ-32213 (відомий як «ГАЗель») – 20 шт [15].
"Раритетний" РАФ-2203: такі машини, тільки новенькі. працювали як маршрутне таксі у Хмельницькому, фото з сайту
Від 10 січня 2002 р. офіційно таксопарк змінює форму власності і стає ЗАТ «Хмельницьке таксі». Раніше таксопарк спеціалізувався на вантажних та вантажно-пасажирських перевезеннях, в 90-х – 2000-х рр. на перший план виходять пасажирські перевезення.
Якщо до 2000-х рр. послуги таксі надавалися «ГАЗ-24» («Волга»), різними моделями «ВАЗ» та автомобілями іноземного виробництва, то з 2002 р. переважну більшість машин-таксі складають нові «ГАЗ-3110» білого кольору. Саме у цих моделях починають встановлювати електронні таксометри [15].
У 2007 р. до таксопарку прибули 20 нових автобусів БАЗ 22154. Це автобус особливо малого класу, призначений для перевезення пасажирів на міських комерційних маршрутах (14 місць для сидіння). Завдяки своєму незвичайному дизайну він отримав назву «Дельфін». Перший «Дельфін» виробництва ЗАТ «Чернігівський автомобільний завод» зійшов з конвеєра у 2003 р. БАЗ-22154 є похідною моделлю від широко поширеної ГАЗелі. В наш час вони активно використовуються на трьох маршрутах:
Маршрут №2 «Гречани – Ракове».
Маршрут №44 «Катіон – АС №1».
Маршрут № 47 «Катіон – ТЕМП».
У 2010 р. рухома транспортна база оновилася за рахунок придбання підприємством 6 великих міських автобусів MAN NL202, виготовлених у Німеччині (довжина 12 м). Ці автобуси обслуговують маршрут №2. У таксопарку велика увага приділяється якості обслуговування. Перед початком роботи машини проходять обов'язковий техогляд, а водії – медогляд [15].
З другої половини 2009 р. службу таксі «Еталон» було ліквідовано, у автогосподарстві залишились лише міські автобусні пасажирські перевезення.
Проте, головними критеріями ефективної роботи підприємства залишилися безпека, комфорт пасажирів та зручність маршрутів. ЗАТ «Хмельницьке таксі» цьогоріч відзначило 60 річницю надання послуг у цій галузі, особливо це приємно усвідомлювати у 580 День народження нашого рідного міста.
Примітки:
1. Большой словарь иностранных слов. – Издательство «ИДДК», 2007.
2. Большая Советская Энциклопедия (В 30-ти томах.). / Гл. ред. А. М. Прохоров. Изд. 3-е. – Москва: Советская Энциклопедия, 1976. – Т. 25. – 600 с.
3. Большая Советская Энциклопедия. / Гл. ред. Б. А. Введенский. Второе издание. – Государственное научное издательство «Большая советская энциклопедия», 1956. – Т. 41. – 660 с.
4. Державний архів Хмельницької області (далі ДАХмО). – Ф. Р.-4139. – Оп. 2. – Спр. 41.
5. ДАХмО. – Ф. Р.-4139. – Оп. 2. – Спр. 75.
6. ДАХмО. – Ф. Р.-4139. – Оп. 2. – Спр. 93.
7. ДАХмО. – Ф. Р.-4139. – Оп. 2. Т. 2. – Спр. 185.
8. ДАХмО. – Ф. Р.-4139. – Оп. 2. Т. 2. – Спр. 198.
9. ДАХмО. – Ф. Р.-4139. – Оп. 2. Т. 2. – Спр. 232.
10. ДАХмО. – Ф. Р.-4139. – Оп. 3. – Спр. 340.
11. ДАХмО. – Ф. Р.-4139. – Оп. 3. – Спр. 343.
12. ДАХмО. – Ф. Р.-4139. – Оп. 3. – Спр. 365.
13. Єсюнін С. М. Вулиці Хмельницького. Історико-довідкове видання. Тернопіль: Видавець В. П. Андріїшин, 2005. – 122 с.
14. Єсюнін С. Хмельницькому автобусу – 80, хмельницькому таксі – 60. // Є-Поділля. – № 39 (1357). – 2009. – 24 вересня.
15. Науковий архів КЗК «Хмельницький обласний краєзнавчий музей». Спогади відомих людей. – №81.
16. Українська радянська енциклопедія. / Ред. колегія Антонов О. К. та ін. Вид. друге. – К.: Головна редакція Української Радянської енциклопедії, 1984. - Т. 11. Книга перша. – 608 с.
17. http://www.stattja.pp.ua
18. http://www.62.109.11.135
19. http://www.metus.info
20. http://www.wikipedia.ru
