Меморіальний комплекс на честь воїнів-визволителів міста, або просто — Вічний вогонь. Навряд чи кому з хмельничан слід розповідати про його місцезнаходження, а от нагадати історію створення меморіалу та про подвиги героїв, похованих там, мабуть, варто.
У далекому 1925 році у Проскурові пройшов перший місячник по озелененню міста. Саме тоді на розі вулиць 25-го Жовтня і Новобульварної (нині – Проскурівської та Івана Франка) юні піонери-школярі заклали сквер, що одержав назву Піонерський. Після звільнення Проскурова від німецько-фашистських загарбників (25 березня 1944 р.) у цьому сквері з’явилися перші могили наших загиблих воїнів, переважно льотчиків.
Через рік тут поховали екіпаж 36-го бомбардувального полку в складі лейтенанта Кузика, молодшого лейтенанта Баніна і сержанта Ушакова, літак яких зазнав аварії під Проскуровом вже після війни — 29 травня 1945 року. Незабаром у Піонерський сквер перенесли останки ще декількох наших воїнів-визволителів, що раніше були поховані в інших місцях міста (так, могила полковника Шестакова була спочатку біля кінотеатру ім. Чкалова), а в 1948 році над братською могилою спорудили пам’ятник.
Початок спорудження пам'ятника загиблим воїнам, 1948 рік.
Пам'ятник загиблим воїнам, 1951 рік
Почесний піонерський караул біля пам'ятника, початок 1960-тих.
У 1974 році була проведена повна реконструкція скверу й братської могили — встановили новий пам’ятник (автори – скульптори М.Грицюк і Ю.Синькевич, архітектор А.Сницарев), чашу Вічного вогню і стелу з меморіальною плитою, на якій нанесені імена 17 загиблих воїнів. Першими серед них значаться двоє Героїв Радянського Союзу.
Новий пам'ятник біля Вічного вогню, середина 1980-тих.
ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ. Ім’я перше — Шестаков Лев Львович, полковник, командир 69-го винищувального авіаполку, який увійшов в історію як полк льотчиків-асів, що вели бойові дії методом “вільного полювання”.
Народився Шестаков у 1915 році на Донбасі (м. Авдєєвка), закінчив Луганську військову школу пілотів, у 1936-39 роках воював в Іспанії. З першого дня Великої Вітчизняної війни воював на найвідповідальніших ділянках фронту — під Москвою, Одесою, Сталінградом, у лютому 1942 року удостоєний звання Героя Радянського Союзу, отримав два ордени Леніна та два ордени Червоного Прапора, ставши таким чином, визнаним авторитетом серед наших льотчиків.
У березні 1944 року, під час запеклих боїв за звільнення Проскурова, полк Шестакова підтримував наступ наших військ. За день льотчикам доводилося підніматися в повітря по 5-6 разів.
13 березня 1944 року шістка наших винищувачів Ла-7 на чолі із Шестаковим пішла на перехоплення ескадрильї німецьких бомбардувальників “Юнкерс”, яких супроводжували чотири винищувачі “Месершміта”. У районі села Давидківці, на висоті тисяча метрів, зав’язався повітряний бій. Віддавши команду своїй групі розосередитися попарно, сам Шестаков пішов на ведучого “Юнкерса”. Німецький ас кілька разів вдало виходив з-під вогню нашого пілота, але все-таки Лев Шестаков, підійшовши впритул до “Юнкерса”, зумів підбити ворожий літак. У цю мить відбулося несподіване: вибуховою хвилею перекинуло винищувач нашого льотчика, “Ла-7” увійшов у штопор і вдарився об землю.
“Юнкерс” Курта Реннера став 29-м німецьким літаком, знищеним Шестаковим особисто. Крім того, наш прославлений льотчик збив 45 літаків ворога у складі групи і брав участь у 130 повітряних боях. Тіло Шестакова поховали у Проскурові, а на місці загибелі біля с. Давидківці встановили обеліск. Пізніше ім’ям Героя назвали колгосп і школу цього села. А от його полк отримав почесне найменування “Проскурівський”.
Обеліск на місці загибелі Шестакова
ПЕРШИЙ І ОСТАННІЙ БІЙ. Ім’я друге – Єлькін Валентин Іванович, молодший лейтенант, командир ланки 908-го винищувального авіаполку протиповітряної оборони. Народився в 1922 році в м. Усольє Пермської області. І хоча Єлькін був зарахований у діючу армію у травні 1942 року, його полк виконував переважно тилові задачі, і з цієї причини молодому льотчику так і не довелось брати участь у повітряних боях.
Улітку 1944 року 908-й авіаполк базувався на проскурівському аеродромі й ніс бойові чергування по забезпеченню “чистого неба” у прифронтових районах. 8 липня на чергування заступила ланка Єлькіна. Був тихий сонячний день, і нічого не віщало небезпеки... Далі пропонуємо витяг з Нагородного листа В. Єлькіна:
“Мл. лейтенант Елькин 8 июля 1944 г., вылетев на самолете Аэрокобра (ленд-лизовский американский истребитель – авт.) по боевой тревоге на перехват самолета противника-разведчика в районе 40 км западнее Проскурова, в 8 час. 15 мин. на высоте 7000 м. обнаружил самолет Ю-88, производивший разведку железной дороги Тернополь - Проскуров. Противник, заметив самолет Елькина, стал уходить к линии фронта и вызвал на помощь истребителей. В районе села Кужинцы (Тернопольская обл.) Елькин атаковал самолет противника и сбил его. В момент выхода из атаки Елькин сам был атакован двумя Ме-109 и, несмотря на ранения в руку и ногу, Елькин вступил с ними в неравный бой. Атаковал одного Ме-109 и сбил его. Израсходовав все боеприпасы, мл. лейтенант Елькин, истекающий кровью, чтобы не упустить врага, смело пошел на таран и уничтожжил второй Ме-109, сам при этом погиб смертью Героя. Воздушный бой продолжался 8 минут... Младший лейтенант Елькин впервые в жизни встретился с врагом в воздушном бою и выполнил боевое задание командования, геройски отдав свою молодую жизнь”.
22 серпня 1944 року льотчику Валентину Єлькіну було присвоєне звання Героя Радянського Союзу посмертно.
С. Єсюнін,
з книги "Прогулянка Проскуровом"
Також читайте:
Міський сад
Последний подвиг летчика Шестакова
"Місто Хмельницький". Путівник 1963 року
Хмельницький. "Обласні міста радянської України", путівник, 1967 рік
Путівник 1983 року: «Маршрут 1. Вулицями, площами і парками Хмельницького»
Хмельницький. Комплект листівок 1986 р.
"Старый" Вечный огонь - тема на форумі
