Хоча принцип телебачення був теоретично розроблений ще наприкінці ХІХ століття, бурхливий його розвиток припав на середину ХХ. В Радянському Союзі у 1946 році з телецентру Москви, у 1951 році – Харкова і Києва, розпочалось телемовлення за електронною системою з високою чіткістю зображення.
Одночасно у СРСР розпочали серійне виробництво телевізорів “КВН-49”, які поступили у масовий продаж. Назва “КВН” складалась із перших літер конструкторів (Кенігсон, Варшавський, Ніколаєвський), коштував такий апарат 900 тодішніх рублів (кілька місячних зарплат), мав екран 14х10 см, був доволі простим у використанні, але не завжди надійним. Тому в народі “КВН” розшифровували дещо по-іншому – “Купив. Включив. Не працює”.
Телевізор КВН-49
У 1951 році, коли почав працювати телецентр у Києві, деякі північні райони нашої області отримали змогу приймати телесигнал. Для цього, крім придбання телевізора, потрібно було встановлювати височенну антену (до 30-40 м!!!).
Безумовно, пересічним громадянам зробите таке було майже неможливо. Тому, телевізори стали спочатку з’являтись передусім на підприємствах та в установах. Одним із найперших прийом телесигналу влаштували на паперовому комбінаті у Понінці Полонського району. Дирекція та профспілкова організація підприємства у липні 1953 року для своїх робітників придбала телевізор, який встановили у робітничому клубі. Інженери комбінату поруч з клубом спорудили 30-метрову металеву антену, й вже з серпня місяця, після зміни, у клубі щоденно збиралися робітники, аби побачити телепередачі з Києва. Приклад понінківських робітників наслідували самодіяльні радіоклубівці фарфорового заводу в Полонному, яким теж вдалося налагодити прийом телепередач.
У центральних та західних районах області була можливість за допомогою 40-метрової антени приймати сигнал зі Львова. У Хмельницькому до телемовлення у 50-х роках, крім підприємств, приєдналось чимало радіоаматорів.
“Телебачення як один із засобів ідейного і культурного виховання широко входить у повсякденний побут радянських людей. Тому і не дивно, що телебаченням широко займаються тисячі наших радіолюбителів, особливо тих, які живуть на віддалі від телевізійних станцій. Є такі і в Хмельницькому – Остапчук, Добронос, Рижий, Паршин, Негода і багато інших приймають телепередачі зі Львова. Але для широкого впровадження телебачення в маси, для забезпечення телебаченням населення нашої та сусідньої Тернопільської області перспективним планом передбачено будівництво потужного ретранслятора у Волочиську. Але це майбутнє, а нині є більш реальна перспектива. В 1960 році мало початися будівництво ретранслятора у Вінниці, з введенням якого в дію з’явиться можливість приймати передачі в багатьох районах нашої області”.
“Радянське Поділля”, 1959 рік.
Будівництво телеретранслятора у Вінниці було закінчене у 1963 році, що надало змогу в радіусі 120-125 км налагодити гарантований прийом телепередач. Таким чином, без спорудження громіздких антен, отримали можливість користуватися телебаченням більшість східних та центральних районів нашої області, включаючи обласний центр.
30 жовтня 1963 року в обласній газеті “Радянське Поділля” вперше була опублікована програма телепередач.
У 1964 році в будинку Хмельницької обласної ради було встановлено перший телевізійний передавач.
Для забезпечення стабільного телесигналу на всій території області, від середини 60-х років було прокладено релейну лінію Хмельницький-Волочиськ-Тернопіль. Вона включала 80-метрові телевежі з потужними та середніми передавачами.
У 1966 році був встановлений телеретранслятор у Кам’янці-Подільському – на вулиці Загородній (нині проспект Грушевського), висотою 83,5 м (став найвищою спорудою області). У мешканців міста на той час було вже понад 300 телевізорів, але оскільки передачі приймали з Чернівців, зображення на екранах було невиразне.
Новий виток розвитку телемовлення випав на початок 80-х років. Розповсюдження у СРСР багатопрограмного телебачення на дециметрових хвилях вимагало будівництва ще більш потужних радіотелевізійних станцій. У 1978 році в Хмельницькому, поруч зі старим ретранслятором, розпочалось будівництво нової телевежі. До робіт залучили спеціалістів з Чехословаччини, які встановлювали телеапаратуру у технічному приміщенні. Це була перша у Радянському Союзі потужна двопрограмна радіотелевізійна станція.
Хмельницька телевежа. Фото 1982 року.
Через два роки будівництва, коли “зріст” суцільнометалевого корпусу телевежі склав 180 м, на нього установили 28-метрову антену. Таким чином, загальна висота телевежі становила 208 метрів!
Телепередавачі Хмельницького обласного радіотелевізійного центру
До теперішнього дня вежа в Хмельницькому є найвищою спорудою області. Додамо, що нині вона є четвертою за висотою в Україні серед вільностоячих (тобто, без підтримуючих дротів) телерадіовеж. Найвища – Київська (385 м), за нею йдуть – Харківська (242 м), Мелітопольська (226 м) й наша.
У січні 1991 р. на базі Хмельницької радіотелевізійної станції створено Хмельницький обласний радіотелевізійний передавальний центр.
Висотні роботи на телевежі.
Нині Хмельницький обласний радіотелевізійний передавальний центр входить до складу Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення Департаменту зв'язку Міністерство транспорту та зв'язку України.
Хмельницька телевежа. Сучасний вигляд.
На обслуговуванні Хмельницького ОРТПЦ перебувають 79 телевізійних та 21 радіомовний передавач.
За матеріалами
С. Єсюніна,
та
