Прогулянку проскурівськими борделями здійснимо, аби розв'язати давні суперечки читачів Хмельницького порталу. Для цього звернемося до книги провідного наукового співробітника Хмельницького обласного краєзнавчого музею Сергія Єсюніна "Прогулянка Проскуровом".
У Російській імперії з давніх часів проституція була поза законом, і, як наслідок, всіх "непотребных девок" очікувало суворе покарання. Лише у 1843 році проституцію оголосили "терпимою". У великих містах (Петербурзі, Москві, Одесі, Києві та ін.) були влаштовані медично-поліцейські комітети, які виявляли "жриць кохання", проводили медичне обстеження та ставили на облік. У менших містах, на кшталт нашого Проскурова, такі функції виконувала поліція.
За відомостями повітового справника, перші "офіційні" повії у Проскурові були взяти на облік у 1880-х роках. Ця дата майже співпадає з початком розквартирування у місті великих військових частин. Й це не випадково. Як там не крути, а молодим, неодруженим, грошовитим офіцерам у чужому маленькому місті не було чим зайняти свій вільний час. Місцеве населення, зорієнтувавшись у ситуації, почало "викачувати" із них гроші, відкриваючи ресторани, трактири, ігорні будинки і... будинки розпусти.
У Проскурові на початку 1890-х років офіційно існував один будинок розпусти - "Салон мадам Беті", в якому працювали шість дівчат. Розташовувався він по вул. Кам'янецькій, в одному з будинків, на місці якого нині зупинка "П'яте колесо". Перебували на обліку в поліції також дев'ять повій-"одиночок". Проте, скільки неофіційних повій та таємних борделів діяло в місті, не було відомо, здається, й самій поліції. Як правило, подібні заклади приховувалися під виглядом різноманітних гуртків домоводства, жіночих курсів, пансіонів тощо.
У 1904 році в Проскурові була розкрита справжня діяльність приватних курсів кройки та шиття, що виявилися "таємним" борделем. Поліція звернула увагу на те, що на залізничному вокзалі почастішали оголошення, у яких дівчатам пропонувалось отримати на курсах безкоштовно спеціальність швачки, причому, приїжджі забезпечувались житлом та харчуванням. Вирішили перевірити таку незвичну щедрість. Тут одразу й розкрилося, що курсистки вдень дійсно навчались шиттю, а от по вечорах... "відпрацьовували" тілом своє навчання та харчі. Але ставлення до таких "таємних" борделів у царської влади було доволі м'яким. Господарям курсів виписали штраф, запропонували закрити їх або зареєструвати свою установу як будинок розпусти, а дівчатам пройти медогляд та встати на облік. Так у Проскурові з 'явився ще один офіційний будинок розпусти, який діяв вже легально.
Що стосується повій - "одиночок", то таких було знайти не важко. Увечері на розі Олександрівської та Аптекарської (нині - Проскурівської та Проскурівського підпілля) завжди "прогулювались" дві-три "жриці кохання". Місце зручне: центр міста, з одного боку - готель "Бель-В'ю" (на його місці універсам "Південний Буг"), з іншого - готель та ресторан "Слон". Друга "точка" - вокзал.
Але, незважаючи на вище наведені факти, не можна сказати, що Проскурів століття тому був таким собі містом "червоних ліхтарів". Більшість місцевих мешканців, а це переважно євреї, поляки та українці, були доволі релігійними та дотримувались патріархального укладу життя. А ті декілька десятків повій, що перебували під постійним наглядом поліції, навряд чи могли вплинути на моральний облік міста.
