Благодійність є одним з основних законів юдаїзму: «Світ існує завдяки Торі, служінню та добрим справам» (Трактат Авот, 1:2). Згідно мудрості древніх, євреї - «милосердні діти милосердних батьків». Наш народ завжди вважав благодійність загальнонаціональною справою, і у ній брали участь всі верстви єврейського населення. Підтримка та допомога єдиновірцям, і не лише єдиновірцям, вважалась основною та священною заповіддю: «…Відкривай руку свою для брата свого, і вбогого свого, і для незаможного свого…» (Повторення закону, 15:11). Для народу, що впродовж багатьох століть існував лише як духовно-релігійна спільність, благодійність була тією основою, тією ідеєю, на якій будувалась община. Вона взагалі і складалась з цілого ряду благодійних організацій, спілок та братств. Ось чому єврейська община завжди сприймалась як соціальна, а не адміністративна чи економічна структура.
Тисячолітня історія євреїв України нагромадила величезний досвід благодійної роботи. Але до початку ХІХ століття ця діяльність майже не мала відображення у документах, тому є малодоступною для дослідження. Лише у 1835 р. з’являється перший офіційний документ Російської імперії, у якому згадуються єврейські благодійні заклади. Це було «Положение о евреях», яким органи єврейського самоуправління – кагали були зобов’язані опікуватись старими, хворими та каліками. Їм не лише дозволялось, а й ставилось за обов’язок, з метою запобігання бродяжництву, створювати богадільні, лікарні та інші заклади, «где бедные могли находить работу и содержание».
Через декілька років влада обкладає єврейське населення особливим податком – коробочним збором. (Гроші опускались у спеціальну коробку - ось чому і така назва).
І хоч зібрані кошти у першу чергу йшли на погашення боргів з виплати державних податків та на утримання казенних єврейських училищ, частина цих коштів використовувалась на потреби общини, насамперед на благодійну діяльність. Зрозуміло, що цей непрямий податок важким тягарем лягав на общину, але все ж він відіграв певну роль у формуванні системи єврейських соціальних закладів і сприяв залученню до благодійництва більшої частини єврейського населення.
До початку ХХ століття діяли здебільше внутрішньообщинні благодійні організації, велика кількість яких пояснюється єврейськими заповідями добрих справ, що охоплювали різні сторони життя. Можна сказати, що усе життя нужденного єврея від народження до смерті було охоплено різноманітними видами благодійності. Це не є перебільшенням: жіночі благодійні товариства допомагали бідним породіллям, а погребальні братства «Хевра-Кадіша» («Святе братство») супроводжували євреїв в останню путь
Крім цього кожна громада мала цільові фонди, наприклад, для забезпечення бідних борошном для пасхальної маци чи для забезпечення бідних наречених приданим. Від братств «Бікур Холім» («Відвідування хворих») беруть початок єврейські лікарні, що діяли у багатьох общинах. Ось як оцінив сучасник роботу Проскурівської єврейської лікарні, який у 1915 році писав так: «Большую услугу оказывала беднейшему населению еврейская больница…, первый врач которой, доктор Шполянский, широко открыл двери и для страждущих христиан…». На утриманні громади були і Талмуд-Тори, - учбові заклади, що не лише навчали, а й опікувались сиротами та дітьми з бідних сімей.
Кожна община підтримувала не лише своїх членів, а й тих єдиновірців, що тимчасово перебували на території її юрисдикції і відчували якісь потреби. Наприклад, у Проскурові ці завдання виконувала синагога «Лінас – Га-цейдек» («Синагога праведників»). Це була скоріше благодійна організація, ніж релігійна установа. Переїжджі могли знайти тут притулок, невеликі кошти на подальшу дорогу, провести свята.
І хоч усі ці соціальні установи плідно працювали, життя вимагало нових форм роботи. У той час, наприклад, майже не було благодійних організацій, які б займались просвітницькою діяльністю. Але влада не дуже прихильно ставилась до створення нових єврейських інституцій і майже завжди відмовляла у їх реєстрації. Тому, якщо такі установи і існували, вони проводили свою діяльність нелегально. Ситуація змінилась лише з прийняттям у 1906 році «Временних правил об обществах и союзах». А реалії того часу покликали до життя такі благодійні організації, як, наприклад, «Еврейское благотворительное общество пособия бедным и больным евреям в местечке Шепетовка Волынской губернии под названим «Мисгов Ле-дох» (1910 р.), «Общество попечения об учениках Староконстантиновской Талмуд-Торы» (1912 р.).
Більшість з цих організацій мало загальний характер і не намагалось надавати конкретні види допомоги якійсь певній групі населення. Для прикладу наведемо уривки з Уставу «Общества помощи бедным евреям в м. Грицев Изяславского уезда»:
«Помощь общества может выражаться: а) снабжением одеждою, пищей, …топливом и приютом неимущих…, равно выдачею им в крайних случаях денежных пособий; б) содействием к приисканию нуждающимся занятий или службы, к приисканию им для работ материалов и инструментов и к выгодному сбыту изделий бедных тружеников; в) снабжением бедных больных медицинскими пособиями, а также родильниц необходимыми принадлежностями…, помещением таких больных и рожениц на счёт общества в больницы и родильные дома и содействием к погребению умерших; г) определением престарелых и немощных в богадельни, дома презрения и т. п., а малолетних в сиротские дома, приюты, ремесленные и учебные заведения, равно как доставленим способов для призрения и воспитания сирот и детей неимущих или неизвестных родителей; е) распространением в народе книг нравственного содержания и ж) доставленим неимущим средств для проезда на родину или в другое место, где в данное время имеется работа…» (Меламед Е. Еврейские благотворительные организации на Волыни// Еврейская благотворительность на территории бывшего СРСР.- Санкт-Петербург, 1998.- С. 45. )
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. благодійна діяльність євреїв у Російській імперії сягнула найвищого ступеню, що характеризується створенням єврейських громадських організацій нового типу. Це була ціла система культурно-освітніх та професійних установ, що охоплювали різні групи єврейського населення. Такі організації, як «Общество для распространения просвещения среди евреев России» (ОПЕ), «Общество ремесленного и земледельческого труда среди евреев России» (ОРТ), «Общество охранения здоровья еврейского населения» (ОЗЕ), плідно працювали багато років.
Буремні політичні події початку ХХ століття покликали до життя нові типи національних благодійних установ. З початком Першої світової війни у Петрограді створюється «Еврейский комитет помощи жертвам войны» (ЕКОПО). Саме через цю організацію євреї Америки здійснювали допомогу єдиновірцям у Європі. Збір коштів в Америці вели декілька комітетів, що були створені ортодоксальними, реформістськими, та соціалістичними єврейськими організаціями. З метою координації їх діяльності у листопаді 1914 року і було створено організацію, що сьогодні відома в усьому світі як Американський Єврейський Об’єднаний Розподільчий Комітет «Джойнт».
До липня 1917 року «Джойнт» надіслав ЕКОПО для допомоги біженцям, людям, що були виселені з прифронтової зони, сиротам, солдатським вдовам, інвалідам 2, 5 мільйони доларів. Надходила ця допомога і євреям Волині і Поділля, що опинились у зоні бойових дій.
Але подальші трагічні події в Україні вимагали термінового втручання з боку благодійних організацій. Від війни, насильств та погромів, що продовжувались майже шість років, серйозно постраждали і євреї України. Кількість жертв з боку єврейського населення за різними оцінками становила від 50 до 200 тисяч чоловік, 200 тисяч дітей залишилось сиротами, півмільйона людей було доведено до зубожіння.
У червні 1920 року, незважаючи на військові дії на радянсько-польському кордоні, за угодою між радянською державою та «Джойнтом», створюється «Еврейский общественный комитет помощи пострадавшим от погромов» (Евобщестком), а у липні відкривається офіційне представництво «Джойнту» у Варшаві. З обох сторін фронту співробітники «Джойнту», яким доводилось працювати у складних умовах військового часу, наражаючись на небезпеку, робили все можливе для того, щоб допомогти людям. 5 липня 1920 року неподалік містечка Ярмолинці, виконуючи службові обов’язки, трагічно загинули посланці «Джойнту» - Ісраель Фрідландер, професор нью-йоркської Єврейської теологічної семінарії та Бернард Кантор, реформістський рабин.
Невблаганний час знищив могили цих сміливих і благородних людей, і здавалось, що у пам’яті нащадків залишаться лише їх імена. Але наше щире бажання увічнити пам'ять цих людей зробило майже неможливе: у 2000 році могили Ісраеля Фрідландера і Бернарда Кантора було знайдено і відновлено. Перетворився на ліс єврейський цвинтар у Ярмолинцях, але два скромні обеліски розкажуть небайдужим про подвиг людей, що ціною власного життя виконали обов’язок творити добро.
У 1921 році Росію охопив голод. Уся допомога американських організацій голодуючим йшла через «Американскую Администрацию Помощи» (АРА). У 1921-1923 р.р. «Джойнт» пожертвував у фонд АРА біля 4 мільйонів доларів і, крім того, сам розподіляв допомогу у районах великої концентрації євреїв в Україні і Білорусії. Сюди масово стали надходити 10-доларові посилки з продуктами, відправку яких організував «Джойнт». У багатьох містах працювали представництва і склади «Джойнту», що надавали невідкладну допомогу продуктами, одягом, взуттям, паливом не лише євреям, а й іншим місцевим жителям. Про ці посилки, що годували цілі сім’ї у подільських і волинських містечках, мені довелось чути від літніх людей, які пам’ятали не лише білий хліб з американського борошна, а й високі черевики на шнурівці, короткі штанці та гарні теплі пальтечка для дітей. А ще вони запам’ятали слова батьків: «Це нам прислали євреї Америки. Це нам «Джойнт» допомагає». Одним з головних напрямків роботи «Джойнту» було піклування про дітей-сиріт. Надходила така допомога і у дитячі будинки Кам’янця-Подільського, Проскурова, інших подільських містечок. Уся допомога у той період розподілялись через місцеві відділення «Евобщесткомов», що діяли до травня 1924 року. Коли завдання невідкладної допомоги було виконано, «Джойнт» направив свої зусилля на аграризацію єврейського населення та на відновлення економічного життя євреїв у містах. Наприкінці 20-х років «Джойнт» підписав з радянським урядом угоду про створення корпорації «Агро-Джойнт». За цією угодою до Росії надходила сучасна сільськогосподарська техніка, високоврожайний посівний матеріал, племінний скот. Все це йшло на допомогу новоствореним єврейським сільськогосподарським колоніям на півдні України. Але успішному втіленню цього проекту завадила подальша колективізація, а згодом і заборона «Джойнту» працювати у СРСР (1938 р.).
Про те, яку роль відіграв «Джойнт» у стабілізації економічного життя євреїв у містах, довідуємося з документів «Проскуровского городского общества помощи беднякам, деклассированному населению города «Товдопомога». У 1929-1930 р. товариство підтримувало понад тисячу бідних сімей, які залучались до роботи в артілях Кустпрому, в проскурівській єврейській сільськогосподарській артілі імені «12-летия Красной Армии», до переселення у Біробіджан та Херсонські переселенські фонди. У звіті немає чіткого зазначення національного складу людей, що їм допомагало товариство, але із його тексту можна зробити висновок, що здебільше це було єврейське населення.
Основний капітал товариства у звітний період складав 12 674 карбованців, з яких 4 400 було отримано від «Джойнту», 3 000 від Окрвиконкому, 1 100 від американського земляцтва, а 3 574 карбованців складав прибуток від виробничої діяльності. Крім виробничих майстерень та торгових підприємств (невдовзі вони були закриті) товариство мало фонд безпроцентних суд, дитячий садок, поліклініку, їдальню. Люди отримували різні види допомоги: стипендії учням та студентам, продуктову допомогу породіллям та хворим, допомогу паливом. Товариство утримувало на свій кошт людей у інвалідному будинку. І хоч згодом товариство припинило свою діяльність, а усе його майно було передане «Смешторгу», місто отримало ряд необхідних і впорядкованих, як на той час, об’єктів соціального призначення, які ще довго слугували його мешканцям.
Зрозуміло, що активна національна благодійна діяльність заважала лінії більшовиків на національну асиміляцію народів, що населяли територію колишньої Російської імперії та втіленню у життя лозунгу «диктатури пролетаріату». Тому поступово держава ліквідовувала всі офіційні благодійні національні організації. Якщо
у передвоєнний період така діяльність і проводилась єврейською громадою, то вона мала неофіційний характер.
Таке положення збереглось і після трагічних подій Холокосту. Тоді державні каральні органи суворо стежили за кожним проявом національної активності і, особливо, єврейської. Але, незважаючи на це, серед єврейського населення нелегально збирались гроші для встановлення на братських могилах пам’ятних знаків та обелісків, що й до сьогодні вшановують пам'ять загиблих у вогні Холокосту. А ті, хто пам’ятає ці важкі часи, з повагою згадують людей, які ризикували, хай не життям, а лише кар’єрою, добробутом сімей, власним спокоєм. Вони виконали свій людський та національний обов’язок.
У післявоєнний період благодійною діяльністю нелегально займались малочисельні єврейські релігійні общини. Старожили єврейської громади міста Хмельницького згадують добродійність Янкеля Познера, що активно допомагав бідним та на власні кошти наймав людей, щоб підтримувати у належному стані братські могили у районі сучасного автовокзалу.
Здавалось, що страшне ХХ століття майже знищило історичну пам’ять та досвід поколінь, а з ними і традиції «милості серця». Але ніщо не змогло зламати національної свідомості народу, його відданості багатовіковим моральним принципам і цінностям: «Кожен з існуючих підтримує іншого і завдяки цьому існує світ». Ось чому з набуттям Україною державної незалежності розпочався новий етап в історії єврейської благодійності. Це був період створення соціальних структур нового типу. Саме такою професійною соціальною структурою став Хмельницький благодійний фонд «Хесед Бешт», що розпочав свою діяльність у вересні 1999 року.
