Початком виникнення водогону можна вважати пробурену товариством "Ванке" і прийняту до експлуатації Актом особливої комісії від 15 січня 1909 р. першу артезіанську свердловину. На той час комісія встановила, що дана свердловина дає необхідну кількість води (3500 відер на рік) і з якістю (аналіз, проведений лабораторією Київського військового госпіталю) придатною до вживання...
Початком виникнення водогону можна вважати пробурену товариством "Ванке" і прийняту до експлуатації Актом особливої комісії від 15 січня 1909 р. першу артезіанську свердловину. На той час комісія встановила, що дана свердловина дає необхідну кількість води (3500 відер на рік) і з якістю (аналіз, проведений лабораторією Київського військового госпіталю) придатною до вживання.
Перший малопотужний централізований питний водопровід в м. Проскурові був збудований в 1910 р. для забезпечення потреб військових казарм, і складався з 2-х свердловин та насосної станції. Цей комплекс споруд та мереж, декілька разів переобладнаний, значно розширений та модернізований, зберігся до цього часу і донині забезпечує в незначній кількості потреби району “Дубово”.
До 1927 р. в місті проживало 23000 мешканців, домінувала в основному дрібна харчова промисловість, базою для якої служило сільське господарство регіону.
Починаючи з 1927 р., в місті з’являються промислові об’єкти: меблева, взуттєва, трикотажна, швейна фабрики, механічний, цегельний, шкіряний, миловарний та інші невеликі заводи. Відсутність муніціпального централізованого водопроводу негативно впливала на розвиток міста, промисловості, залізничної галузі.
В середині 30-х років чисельність населення зросла до 34000 мешканців і питання з водопостачанням міста стало нагальним. Базою для створення централізованого муніципального водопроводу могли бути протерозойські підземні води, широко розвинені на Поділлі, на незначній (80-100м) глибині, тобто дешеві для їх освоєння.
Перші свердловини були пробурені в заплаві р. Південний Буг на околиці міста в 1929 р. за одними, в 1930 р. за іншими історичними джерелами. Достеменно відомо, що на початку 30-х років в місті діяв муніципальний водопровід – шість свердловин, дві насосні водопровідні станції – потужністю 1,2 тис. куб.м/добу. В 1940 р. потужність водопроводу становила 2000 куб.м/добу.
Під час другої світової війни цей водопровід був значно зруйнований, але вже в 1946 р. розпочато його відновлення. В 1948 р. подача води в місто з муніципального водопроводу досягла 500-600, в 1953 р. - 4000, в 1959 р. - 6000 куб.м/добу.
В ці ж післявоєнні роки збудовані перші споруди та мережі каналізації: в 1946 р. - 600, в 1959 р. - 1200 куб.м/добу.
В 1960-1965р. потужність муніципального водопроводу збільшилась на 4000 куб.м/добу за рахунок будівництва свердловин та насосних станцій 2-го підйому в Східному та Південно-Західному районах міста; одночасно були збудовані водонапірна башта з резервуаром 250 куб.м, контррезервуаром на мережах місткістю 600 куб.м. До 1968 р. вода, що подавалась населенню, не проходила якісної додаткової обробки, лише хлорувалась, в зв’язку з чим вміст заліза в воді сягав 1-1,2 мг/дм3, жорсткість становила 9-10мг/екв/дм3.
В 1968 р. на муніципальному водопроводі введено в дію новий Західний водозабір з водопровідною насосною станцією №5 потужністю 5000 куб.м/добу, де вперше застосовано видалення з води заліза. В подальшому потужність цього водозабору зросла до 8000 куб.м/добу. Одночасно були збудовані нові очисні споруди каналізації потужністю 12000 куб.м/добу і головна каналізаційна станція.
На початок 70-х років загальна подача води в місто становила до 25000 куб.м/добу. Інтенсивна промислова розбудова, що викликала і значне збільшення населення, вимагала постійного, планового збільшення потужностей водопроводу, не менше 3-3,5 тис. куб.м/добу. На жаль, розвиток муніципального водопроводу в 70-ті роки значно відстав від потреб міста, що розбудовувалось швидкими темпами. Лише в 1974 р. був введений в дію новий водозабір “Шаровечка” з водопровідною насосною станцією №8 потужністю 7200 куб.м/добу. Додаткові потужності частково зменшили дефіцит питної води, який склався в місті в середині 70-х років. На цей час нових розвіданих джерел підземних вод, достатніх для експлуатації, в межах та поблизу міста, не існувало. Термінові геологічні пошуки дали позитивний результат: в 1976 р. в Красилівському районі на відстані 34 км від обласного центру було знайдено потужне (до 105000 куб.м/добу) джерело підземних вод, назване Чернелівським водозабором. За декілька років виконались проектні та будівельні роботи. В 1981 р. перша черга Чернелівського водопроводу потужністю 30000 куб.м/добу була введена в експлуатацію. В подальшому потужність цього водопроводу була доведена до 67000 куб/добу. Разом з існуючими в місті водозаборами загальна потужність муніципального водопроводу на сьогодні становить більше 110000 куб.м/добу, тобто достатня для водозабезпечення населення та промисловості.
Значно меншими темпами відбувався розвиток системи каналізації міста: при подачі води в 1976 р. до 30000 куб.м/добу потужність каналізації становила 12000 куб.м/добу. Навіть введенні в експлуатацію очисні споруди каналізації в мікрорайоні Раково (1976 р.) потужністю 30 тис. куб.м/добу не розв’язували проблеми. В зв’язку з введенням в експлуатацію Чернелівського водозабору на середину 80 років споживання води в місті збільшилось до 70 тис. куб.м/добу, а очисні споруди каналізації дозволяли очистити тільки до 30 тис. куб.м стоків на добу. Тому в 1981 році почалось будівництво нових очисних споруд загальною потужністю 75 тис. куб.м/добу, яке на жаль через похибки в проектних рішеннях та при будівництві, а також через зменшення коштів, які передбачались на ці цілі, не було завершено в повному об’ємі. В 1986 р. очисні споруди були введені в експлуатацію без комплексу доочистки та цеху механічного зневоджування осаду.
Для видалення надлишкового мулу і його утилізації в 1991 році розпочато будівництво високонавантажених мулових майданчиків. Взагалі, споруди водопроводу та каналізації міста будувались дуже енерговитратними, а трубопроводи маломірними без перспективного їх використання, з матеріалів, які швидко зношуються. Ось чому на початку ХХІ сторіччя місто, в якому проживає більше 260000 мешканців, при достатній потужності комунальних систем відчуває перебої в водопостачанні, отримує не зовсім якісну воду, очищення стічних вод не відповідає світовим стандартам.
