2010.08.04 09:23:33 |
|
 Роден
|
У таких, не дуже витончено писаних, красунь закохатися – наче зіткнутися у вуличних корках. Тут ти дотримуєшся всіх правил руху, нервово вибиваєш степ то по гальмівній педалі, то по акселератору, маніпулюючи важелем передач, а тут раз – і кільканадцятисантиметрова відстань між твоїм і випадковим супутнім легковиком сплюснулася у контакт. Досі всі навколишні засоби пересування розрізнялися лише за принципом «цей не зачепить – цей небезпечно наблизився», а тут – стук, і поцілунок мимоволі, і мусиш рахуватися з неочікуваним інтимом.
Схожий, щоправда безконтактний, «стук» стався в електричці. Суботня ранішня поїздка на дачу.
Машиною не їжджу, щоб дорогою послухати плітки, інколи й спонтанні концерти, а основне – почитати давній літературний журнал. Подарували кілька підшивок з бібліотеки спочилого книголюба.
Погляд від сторінки відскочив, наче на той «стук» у вуличному коркові. Проїхав якраз зупинку, зайшли нові пасажири, і з ними – приваблива анатомія із ледь вловимим фіалковим запахом у червоненькому сарафанчику, що стегна закриває до половини. Щойно з’явившись у вагоні, вона почала проганяти із нього задуху. Нахилилася відчинити вікно, діагонально протилежне від мого місця.
Ледь хвилясте каштанове волосся зібране у пензлик. Він лоскоче їй лопатки, але навряд чи вона зважає на те лоскотання. Звикла…
Що там «стук»?.. Це таран!..
Смаглявенькі гладесенькі стегна без жодного капілярика, лише з родимкою на одному, відкрилися більше. А вікно не подається… Стрункій анатомії доводиться ще більше прогнутися, щоб силу прикласти вертикальніше догори. А сарафан стає союзником моєї фізіології – повзе догори пологою випуклістю литок над підколіннями. Ось вони оголилися до місця, де починають звужуватися на звабливих внутрішніх поверхнях – мабуть, щоб не задушкувати над собою блаженну чашу чогось такого шаленого й гарячого…
Це звуження висушує мої очі – не змигну. Не хочу сполохати несподівано відкриту цноту (все одно це зараз скінчиться...). Та й не можна, мабуть, рухати повіками. Щоб не накликати навали чиїхось масних витріщань на беззахисну невинність, котра від безсилля перед ними може хіба зашарітися. От лишень фізіологія зачастілим стугонінням під грудиною прагне дізнатися хоча б про колір тієї матерії, котра легенько перетиснула цю цноту в поясі, м’якесенько облягла її трохи нижче і спереду й смужечкою сховалася між сідничками…
Так і не помітив. Хоч сарафан на мить і підскочив іще вище, коли вікно таки подалося тендітним дівочим рукам і посунуло догори у вагонну стінку. Лише ліва половинка того, на що власниця сарафана зараз сяде, блимнула молоденьким півмісяцем. І ще блискавично миготнула зморщечка, що, наче тонесенька ниточка, приклеїлася дужечкою до тіла, розмежувавши досконалих ліній ніжку, ще зовсім не підіпсовану брезклами целюліту, від пругкої сіднички.
… Хтось просунув вагоном, і все обірвалося, шубовснуло кудись, кинувши кілька бризок поту мені на чоло. Повіки стулилися, зволожуючи висхлі очі і немов би закріплюючи сфотографоване: родимку, ниточку, округлення й звуження, смаглявий півмісяць.
Ну, може, годі закріплювати? Вдавши, ніби щось запам’ятовував із прочитаного, дивлюся на літери, не помічаючи слів і їхнього шикування по рядках. Ниточка, звуження, півмісяць… Підводжу погляд за хвилину-півтори, дивлюся у вікно біля себе, потім у протилежне по діагоналі.
Вона сидить обличчям до мене і везе кудись свій примружений світ. Примружений, хоча біля очей морщинок немає. Сарафан ледь видувся на черевці панянки, взявся складочкою, збігаючи з нього на ноги й подолком покриваючи третину литок. Проте присліпнути від їх передніх зваб так, як дівчина мимоволі дозволила мліти від задніх випуклостей, ніяк – на ногах лежать її руки, тримаючи між коліньми сумочку і блискучий пакет.
На ліфі сарафан не червоний, а білий. Під білим клинцем маленькими диньками некрикливо видуваються перса. На лівій ключиці поряд із білою шлейкою сарафана ще одна родима крапочка, трохи більша за ту, що на нозі. Рівною смаглявістю рук, грудей і шиї несміливо розсипалися веснянки. Мабуть, це ті, котрі не встигли за іншими на обличчя. Поглянули здалека на носика і щічки й здалося їм, що там будуть уже зайвими, а коли комусь дозволено буде цілувати їх, то не тільки ж личко має бути цілованим…
У міській бібліотеці відбулася презентація буклету "Хмельницький туристичний"...
